— Стій! Руки вгору!
Віч-на-віч з Лозенком стояв молодий червоноармієць, тримаючи напоготові гвинтівку. За сусіднім пагорбом підвівся ще один.
— Що ви, хлопці, свої ж… Ходив оце до міста. Може, гадав, конячину якусь вдасться купити, — забубонів Лозенко. — Нова влада нам землю дала, а обробляти її нічим…
— Яку тобі зараз конячину, коли бої йдуть! — перервав балаканину червоноармієць.
— Бої йдуть не перший день, а їсти щось треба. Земля гуляє, то що ж матимемо завтра…
— Ти все-таки підніми вище руки, обшукаємо. Побачимо, що ти за покупець!
Семенов, тримаючи нагана у рукаві латаної свитини, вийшов з бур'янів і попрямував до червоноармійців.
— О, дивися, ще один! — гукнув молодший боєць.
Семенов наблизився і, рвучко вихопивши нагана, вистрелив у юне, вкрите прозорим пушком, обличчя хлопця. Той випустив з рук гвинтівку і повільно похилився на лівий бік. Другий червоноармієць, який саме обшукував Лозенка, повернувся до Семенова, але постріл з нагана перервав той рух…
— Біжи! — крикнув Лозенку Семенов.
Лозенко блискавкою метнувся в кущі. За ним стрибнув у густу зелень Семенов…
КРАСУНЯ КАТРЯ
Начальник відділу денікінської контррозвідки полковник Пальчевський нервував. Він міряв кроками кабінет, час від часу поглядаючи у вікно, хоч знав, що все це зайве, бо ад'ютант відразу ж сповістить, коли повернуться його таємні посланці.
Свій відділ він розмістив у невеликій сільській хаті. У першій кімнаті за друкарською машинкою сидів ад'ютант, сусідня, значно більша, правила Пальчевському за кабінет.
Через дорогу — штаб бригади, полки якої наступають на Київ. Від нетерпіння Пальчевський мружить карі очі, до болю крутить кінчики кострубатих вусиків. Офіцери штабу і полків недолюбляють його як нахабу, вискочку і кар'єриста. Але побоюються. З контррозвідкою краще справи не мати.
— Повинні ж повернутися, сьогодні повинні, — бубонить полковник.
Він намагається не дивитися на протилежні вікна штабу. Бо відразу ж думки повертають його до вчорашнього дня, до напівофіційної розмови з начальником штабу генералом Мокрєєвим. Сиділи удвох і, не поспішаючи, смакували французький коньяк, який разом із зброєю, обмундируванням та набоями постачали денікінській армії союзники. Тепер Англія, США та Франція переконуються, що ставку зроблено вірну. Генерал Денікін перемагає. Захопив майже всю Україну. Його армія вже перейшла Дніпро, а там і до Москви — рукою подати.
— Але зараз, полковнику, річ не в тім, — ковтнувши напою, продовжував Мокрєєв. — Київ, вважайте, у наших руках. В цьому — ніякого сумніву…
Він поставив порожнього келиха на стіл, запалив сигару і, таємниче примруживши око, мовив:
— Є справа, пане полковнику, важливіша, ніж взяття Києва. — Генерал на хвильку примовк, пильно глянув на Пальчевського. — Так, важливіша, ніж це місто. Я маю на увазі золотий запас, який зберігається у київському банку. До речі, ним уже кілька розвідок цікавиться. То невже ми випустимо його зі своїх рук, пане полковнику?
Генерал говорив лагідно й тихо, та контррозвідник знав, як можуть від люті налитися кров'ю безбарвні великі очі начальника штабу. Як від несамовитого крику зривається його голос.
— Пане генерале, ваші слова я сприймаю як бойовий наказ, — підвівся з келихом Пальчевський. — Вам відомо, що в ЧК є наш агент? Тепер настав його час…
— Тільки не баріться, пане полковнику. І дай боже вам успіху…
Повернувшись від генерала, Пальчевський наказав ад'ютанту негайно знайти зв'язкову. Якщо вона знову подалася до міста, то послати за нею.
Дуже рідко Пальчевський турбував свого агента в ЧК. А коли й бувала нагальна потреба, то робив це лише через дочку подільського продавця гуталіну.
Незабаром ад'ютант доповів, що зв'язкова чекає на прийом. Полковник злегка махнув рукою, і до кабінету нечутно увійшла молода дівчина. Чорнобрива, з повновидим рум'яним обличчям.
Привіталася, усміхнулась, і на щоках з'явились ямочки.
— Здрастуй, здрастуй, Катерино, — люб'язно вказав Пальчевський на стілець, — сідай, поговоримо. — Він підійшов до вікна, сіпнув за голубу завіску.
— Значить, ти тут, у селі ночувала?
— Так, у тітки, бо вчора ж ви мені нічого не загадували…
— То було, голубко, вчора. А сьогодні до тебе дуже важлива і термінова справа. Зараз мерщій до міста. Треба знайти Крота і сказати йому, що від нього чекають останніх повідомлень. Про що йдеться, він знає.