Окрім медицини багато уваги приділяв інженерно-будівельній справі. У 1908 р. на власні кошти по вулиці Нікольській (нині Шевченка) збудував триповерховий будинок, який використовував під приватну клініку та житло для власної родини (нині там головний корпус Бердичівського медичного коледжу). Також він збудував у Бердичеві млин та водокачку, будинки по вулиці Мостовій (приміщення колишньої школи № 13) та вулиці Білопільській (нині Європейська, 54, — тут нині знаходиться Держземагенство).
Окрім лікарської практики та будівельних справ займався меценатством. Він серед інших став спонсором будівництва комерційного чоловічого семикласного училища на Білопільській вулиці (нині цю будівлю займає Бердичівський педагогічний коледж).
У 1911 р. на власні кошти придбав закрите приміщення для ковзання на роликових ковзанах та перебудував його під міський театр.
У 1928 р. збудував одноповерховий будинок на 7 кімнат по вулиці Училищній, 6 (нині Джозефа Конрада), де і проживав з сім’єю після націоналізації усіх побудованих ним будинків.
Останній будинок по вул. Мостовій, 22, що належав Давиду Шеренцісу було націоналізовано у 1930 р.
Був арештований 3 травня 1938 р. за сфабрикованою справою та звинувачений в шпигунстві. Дата виконання вироку (розстріляти) невідома. Реабілітований посмертно у 1958 р.
Будинок, в якому жив Василь Гроссман
(вул. Шевченка (Нікольська), №14)
Перші роки після одруження сім’я Гроссманів жила за кордоном, в Парижі та у Швейцарії. Після народження сина вони переїхали до Києва. Точно не відомо, де народився їх син, за кордоном, чи в Києві. Але в своїй автобіографії, написаної в роки сталінізму, Гроссман Василь Семенович (Іосиф Соломонович) вказав, що народився 29 листопада (12 грудня) 1905 р. в Бердичеві. Батьки розвелись, коли син був ще маленьким. Після розірвання шлюбу мати з сином жила в Бердичеві в сім’ї своєї сестри Анни та її чоловіка — доктора Д. М. Шеренціса.
З лютого 1912 р. він разом з матір’ю поїхав у Швейцарію, де з березня 1912 р. навчався в початковій школі, а в травні 1914 р. повернулись в Київ, де жив його батько. В 1914-1919 рр. навчався в Київському реальному училищі. В 1919 р. приїхав з матір’ю до Бердичева, де знову жив в будинку доктора Д. М. Шеренціса. Тут, у 1921 р., він закінчив навчання в Єдиній трудовій школі.
В 1921-1923 рр. жив з батьком і навчався на підготовчому курсі Київського вищого інституту народної освіти. Невдовзі перевівся на хімічний відділ фізико-математичного факультету 1-го Московського державного університету, який закінчив в 1929 р.
Літературною діяльністю почав займатися ще в кінці 1920-х років. В 1929 р. в журналі «Огонёк» опублікував нарис «Бердичев не в шутку, а всерьёз». В квітні 1934 р. в «Литературной газете» було опубліковано його оповідання «В городе Бердичеве». У 1937 р. був прийнятий до Спілки радянських письменників.
Під час Другої світової війни, влітку 1941 р., був мобілізований до лав Червоної Армії. З серпня 1941 р. по серпень 1945 р. служив військовим кореспондентом газети «Красная звезда».
Під час німецько-нацистської окупації Бердичева мати письменника Катерина Савеліївна була переселена в гетто і 15 вересня 1941 р. розстріляна біля села Романівка.
В. С. Гроссман був серед перших військових кореспондентів, які в січні 1944 р. прибули у визволений від нацистів Бердичів, і, опитавши свідків, написав нарис про масове знищення єврейського населення «Убивство евреев в Бердичеве».
Василь Гроссман помер 14 вересня 1964 р. у Москві.
Територія розташування найстарішого в Бердичеві єврейського кладовища
(вул. Торгова, № 5)
Територія найстарішого в Бердичеві колишнього єврейського кладовища на сьогодні орієнтовно обмежена вулицями Шевченка (Нікольською), Житомирською (Леніна), Чорновола (9 січня) та Торговою — нині міський парк культури та відпочинку імені Тараса Шевченка. Хоча в дійсності названі межі досить умовні і точно не співпадають з існуючими колись межами кладовища.
Єдиним елементом, що нагадує нам про існування на місці нинішнього міського парку культури і відпочинку самого найстарішого в Бердичеві єврейського кладовища, є умовна могила святого Лібера Елізера.
Лібер Елізер жив в Бердичеві в XVIII ст., в часи зародження хасидизму. Народився він у 1667 р. Лібер Елізер уникав людей і весь свій вільний час присвячував заняттям каббалою та отримав в цьому вагомі знання. Щоденно він виходив далеко за місто і там, в повній самоті, творив молитву. Лібер вів покірливе життя праведника. Суботніми проповідями в синагозі він старався підготувати народ до сприйняття нового вчення, до віри в нього, і воно незабаром утвердилось серед його слухачів, не зустрівши ніяких перепон. Равин Лібер став проповідником («магідом») Бердичівської єврейської общини і жителі прозвали його Великим.
Помер равин Лібер Елізер в 1771 р. на 104 році життя під час епідемії чуми в Бердичеві, яка спалахнула в той час на Волині. В місті помирало так багато людей, що живі не встигали здійснювати поховання померлих згідно встановленого звичаю і хоронили їх у великих спільних могилах. Равин Лібер, відчуваючи наближення смерті, покликав до себе чотирьох євреїв і пообіцяв їм місце в загробному світі за те, що вони поховають його за усіма канонами в індивідуальній могилі.
Похований равин Лібер на старому єврейському кладовищі. На початку 30-х років XX ст. за розпорядженням місцевої влади це єврейське кладовище було знесене і на його місці було створено парк відпочинку. Була знищена і могила равина Лібера. І лише у 80-х роках єврейська община встановила умовну могилу равина Лібера Елізера, хоча і не в тому самому місці, в якому вона існувала насправді.
Вулиця Шолом-Алейхема
(починається від вул. Житомирської (Леніна), №№ 31/1-33/2 )
Шолом-Алейхем (Рабинович Соломон Наумович (Шолом Нохумович) народився 18 лютого (2 березня) 1859 р. у місті Переяславі Полтавської губернії (тепер Київської обл.) у родині дрібного крамаря. Літературну діяльність розпочав наприкінці 1870-х років, коли у періодичних виданнях опублікував кілька статей мовою їдиш. Його перші художні твори — повість «Два камені» (1883) та оповідання «Вибори» (1883). Тоді ж уперше він підписався псевдонімом Шолом-Алейхем («Мир Вам»).
Першими книжечками серії «Єврейська народна бібліотека» стали його романи «Стемпеню» (1888) та «Йоселе-Соловей» (1890). У 1894 р. видав першу повість із відомого циклу «Тев’є-молочар» (1894-1914).
У Бердичеві мешкав рідний брат письменника Вольф, у якого він неодноразово гостював і мешкав протягом тривалого часу. Тут він знайомився з містом, ходячи його вулицями і роз’їжджаючи на славетній бердичівській конці. Він жадібно вивчав Бердичів! За кілька днів він оглянув усі вулиці та провулки, всі занедбані куточки. Побував на Пісках, — найбільшій на той час частині міста, — придивлявся до кожного будинку, ходив по подвір’ях, зазирав у вікна низеньких хатинок. Лише на вулицях Бердичева він цілковито занурювався в народний побут, жартівливо називаючи місто «єврейським Парижем». Уважно прислухався до розмов бердичівлян, окремі специфічні вирази заносив у свій блокнот. Часто бував на ринку. Там знаходив ті персонажі, які з’являлися пізніше на сторінках його творів, там заповнювався його записничок. Згодом Шолом-Алейхем відобразив побут і звичаї бердичівлян у фейлетоні «Картини Бердичівської вулиці». Описуючи пізніше в своїх творах бердичів, він надавав йому умовну назву Касрилівка. Після 1905 р. він виїхав до Львова, у 1907 р. — до Женеви. З 1908 р. проживав у Росії, Німеччині, Швейцарії, Австрії, Італії, Данії. У 1915 р. переїхав до Нью-Йорка.
Помер Шолом-Алейхем 13 травня 1916 р. у Нью-Йорку. Поховали письменника на бруклінському кладовищі Маунт-Небо в Сайпрес-Хілз.