Отже, Юпітер збагатився не лише за рахунок величезних осколків, але й за рахунок чотирьох супутників загиблої планети. Інакше не можна пояснити ні їхнього надмірного віддалення від Юпітера, ні зворотного руху навколо гіганта. А такий надзвичайний випадок, як зворотний рух, не може статися без певних причин.
Тепер підемо далі, — до Сатурна. Тут злочинець накоїв ще більшого лиха. Зрозумівши, що він залишається в цілковитій самітності, що всі його супутники «повтікали» до Юпітера, він вирішив повести за собою менших дітей іншого багатосімейного велетня. Та все закінчилося лише тим, що один із десяти синів, вперто чіпляючись за свого могутнього батька, був розірваний на дрібні шматочки, а невелика донька Феба опинилася на «вивихнутій» орбіті і так само почала кружляти в зворотному напрямі.
Залишки розшматованого супутника на деякому віддаленні від екватора Сатурна утворили те славнозвісне кільце, яке давно не дає спокою усім аматорам зоряного неба.
І вже зовсім незбагненного лиха зазнав Уран. Невідомо, як це сталося, але факт залишається фактом. Уран виявився поваленим на бік разом з усіма своїми супутниками. Всі п’ять супутників розмістились перпендикулярно до орбіти планети, хоч цілісність цієї сім’ї й не була помітно порушена. Щось неймовірне: полюси Урана опинились на місці екватора. Тепер вони по черзі повертаються до Сонця, і це створює незвичайну зміну пір року.
В зв’язку з тим, що «вивихнутою» виявилась сама вісь планети (більш ніж на 90 градусів) разом з орбітами супутників, — і сам Уран, і всі п’ять супутників обертаються проти їхнього руху по орбіті. Планета котиться навколо Сонця на боці, а система її супутників, що має в діаметрі майже півтора мільйона кілометрів, стирчить поперек орбіти. Де ще можна надибати подібне чудо?…
Нептунові пощастило більше — тут обійшлось тим, що один із супутників, як і на інших планетах, набрав зворотного руху.
Нарешті сили Плутона виснажились, — І він упав мертвий на далекій околиці планетної системи, там, де рік дорівнює 250 земним рокам, де лютує мороз мінус 250 градусів, де Сонце світить так тьмяно, що майже не відбувається зміни дня й ночі. Його багата атмосфера була розгублена у змаганні з іншими планетами, а супутники залишились на орбіті Юпітера, який колись був його близьким сусідом. Холод, самотність, морок…
Звичний до тепла і світла, він уже навіть мертвий поривається до Сонця, намагаючись підійти якомога ближче. Раз на 250 років йому вдається підійти до великого світила вдвоє ближче, ніж звичайно, і навіть ближче, ніж Нептунові. Але це «ближче» все одно залишається в 10 з лишком разів далі, ніж він перебував 75 мільйонів років тому. І як би він не поривався тепер до свого старого обжитого світу — йому нема вороття. Надто легковажними виявились ті істоти, які колись панували над ним…
Не лише кожному астрономові, але й більшості студентів добре відомо, що тут нема жодного вигаданого факту. Кожен знає, що наша планетна система, починаючи від орбіти Марса, майже вся складається із відступів од норм. Вона нагадує величезну машину, яка побувала в тяжкій аварії. Частини цієї машини працюють, колеса крутяться, та нема в ній ні злагодженості, ні тих первинних закономірностей, за якими вона створювалась. Багато чого порушено непоправно, назавжди.
Якби ми спробували це заперечувати, то неминуче уподібнилися б тому невдасі автомобілістові, який, з’явившнсь на вулиці з розбитою машиною, силкується запевнити регулювальників, що машина його цілком справна, що все так і було, коли вона надійшла з конвеєра. Регулювальниками в цьому разі є непорушні закони руху матерії…
Катастрофа на планеті і виникнення астероїдів зрідка обговорювались. Та ніколи при цьому всі інші порушення в планетній системі від місця катастрофи до Плутона включно не бралися до уваги. А саме вони, треба гадати, і є наслідком катастрофи. Тут не може не бути причинового зв’язку, — тоді ми змушені були б визнати, що на всіх планетах від місця катастрофи і далі існували свої, відокремлені катастрофи, що спричинилися до таких відхилень, як зворотний рух багатьох супутників, розрив супутника Сатурна і величезне зміщення Урана разом з усією системою супутників з його осі і т. д. Тоді у нашій планетній системі повинно було б існувати біля десятка не пов’язаних між собою випадковостей, замість однієї основної, що була першопричиною всіх інших порушень, які стали її наслідками. Тоді б законно виникло питання про ще одну незбагненну випадковість: як же чотирьом планетам внутрішнього кола — від Сонця і до місця катастрофи — вдалося уникнути всіх катастрофічних випадковостей?…