Очевидно, якщо всіх численних наслідків не поставити в тісний зв’язок з основною причиною, тоді й причина залишиться незрозумілою.
Автор повинен зазначити, що він ішов до своїх висновків лише логічним шляхом, не піддаючи їх математичному аналізові. Перш за все через те, що це для нього неприступно. Та справа не тільки в цьому-можна було б залучити знаючих людей, — а в тому, що маса Плутона до цього часу точно не встановлена. А по-друге, за багато мільйонів років всі інші показники теж повинні були змінитися. Приймати усі вихідні дані за ті, що існували 75 мільйонів років тому, було б принаймні неправильно, бо матерія ніколи не стоїть на місці. Орбіти планет і навіть їхні маси не є строго постійними величинами. Так, наприклад, маса планет могла дещо змінитися за рахунок тієї ж «покійниці». Адже розсіяно майже два Марси!..
Звичайно, це не означає, що математика в цьому разі безсила. Вона може багато сказати на доказ чи заперечення нашої гіпотези. Але випадок настільки серйозний, що тут довелося б перебрати тисячі варіантів можливої траси Плутона і можливого розташування планет, щоб встановити той єдиний варіант, за якого відбулися усі перелічені порушення.
З усього, про що тут йшлося, найбільш незрозумілим є те, що сталося з Ураном. Важко припустити, що його могла звалити на бік планета, яка проходила повз нього: він набагато могутніший за неї. Мабуть, при зустрічі з Ураном од Плутона відкололась ще якась величезна брила, яку за масою не можна навіть порівняти з іншими осколками. І, можливо, вона спричинилася в полярних широтах Урана до такого сильного вибуху, якого не зазнала ні Земля, ні Місяць. У змаганні з сильнішими планетами Плутон міг звалити на них не лише значну частину своєї маси, а й взагалі розлетітись на дрібні шматки. Все залежить від характеру його траси, відстані від зустрічних планет, швидкості руху і міцності його кори.
Що ж до можливості величезного вибуху на Урані, то це повинно бути зрозумілим з усього попереднього.
Своїм завданням автор ставив зібрати і якоюсь мірою проаналізувати факти, які можна поставити в один ряд, не дивлячись на те, що вони належать до різних галузей науки. Цілком природно, що доводилось користуватися тим чи іншим фактом, не завжди чітко уявляючи собі складні і многотрудні шляхи, якими вчені прийшли до нього.
В наш час важко бути досить глибоко обізнаним з усіма галузями широко розгалуженої науки. Проте нема підстав брати під сумнів факти, якщо до них прийшла ціла наукова галузь, і після багаторічної перевірки вчені публікують їх для загального користування.
Хочеться сказати кілька слів і про гіпотези іншого роду, тому що тут також може існувати досить важливий зв’язок. Нерідко доводиться чути (багато чого проникало і в нашу пресу) про загадкові сліди розумних істот на Землі в доісторичні часи, до появи людини. Висувалося навіть припущення, що на Землі вже існувала колись цивілізація і з якихось причин загинула. Підстави для подібних припущень дають деякі факти, які важко пояснити без причетності до них розумних істот.
Припускати наявність цивілізації в доісторичні часи навряд чи було б вірно з точки зору марксистської науки. Цивілізація не могла складатися з крихітних відокремлених острівців серед безмежної стихії примітивних форм життя. Проте нема й достатніх підстав навідліг заперечувати можливість існування на Землі якихось поселень, які належали розумним істотам загиблої планети. Поселення ці не спромоглися закріпити і розвивати розумне життя на Землі після загибелі їхньої праматері, яка була для них життєвою базою. Ці розумні істоти під час вильоту на Землю могли і не ставити своєю метою заснувати на ній незалежну цивілізацію, а провадили якісь допоміжні роботи. Тому після раптового знищення рідного світу вони виявилися беззбройними перед новими для них умовами.
6. Люди, шануйте свій розум!
На мільйони світлових років у всі кінці всесвіту немає нічого дивовижнішого за невеликі острівці матерії, яка внаслідок певних умов одержала можливість створити розумний світ. Матерія розцвітає розумом, як земні рослини розцвітають барвистими весняними квітами. Розум, пізнаючи матерію, сприяє її безконечним перетворенням і, пізнавши її закони, стає в ній провідною силою.
І якщо матерія є царством променів, то нема променів, могутніших за розум людини. Життя будь-якої зірки порівняно з людським розумом — це мізерний примітив, який не можна порівняти навіть з медузою. До утворення перших білкових тіл ця зірка ще повинна пройти неймовірно довгий шлях, що складається з багатьох мільярдів років. А фізіологічне сполучення білкових тіл, що спричинилося до утворення багатоклітинного організму, — це ще й ще мільярди…