Тим часом недалеко від нас, трохи далі Марса, плавають у космосі залишки такого ж зародку, яким є наш розумний світ. Нам важко судити, відбулося там народження розуму чи ні, пішов він далі у всесвіт чи загинув разом з планетою. Безперечним є одне: якщо нове життя, вагітне всесвітнім розумом, виявить злочинну необережність, зародок може загинути, як і воно саме. І нехай цей загиблий світ завжди буде трагічним уроком для нас.
Якщо навіть і не вірити в те, що на загиблій планеті існувало життя, один лише факт її загибелі мусить насторожити і застерегти людство. Проте не вірити в це — значить, бути схожим на тих, хто вважав, що центром всесвіту є Земля і розумне життя може існувати лише на ній. Нехай це не зовсім одне й те ж, нехай це порівняння не позбавлене перебільшення, та все-таки подібне недовір’я до законів розвитку матерії є підсвідомим рудиментом ідеалізму, від якого часом важко позбутись людині, як від власного куприка, який є рудиментом мавпячого хвоста.
Після того, як людина досягла перших космічних успіхів, настав час відмовитися від твердження про неминучість загибелі цивілізації навіть у найвіддаленіші часи. Коли молодий, ще недостатньо зміцнілий розум нарешті дозріє і змужніє, він запанує у всесвіті, підкоривши собі простір і час, які за своєю природою так само матеріальні, як і він сам. Розум у космосі стане такою ж вічною і безмежною силою, як і рух. Він навчиться передбачати космічні.катаклізми з більшою точністю, ніж зараз завбачають погоду. Передбачивши, він знайде проти них засоби захисту, — чи то в себе, чи то в більш віддалених зоряних світах. Так чи інакше, він стане невразливим і непереможним.
Це значить, що і в наш час загибель розумного світу не можна вважати закономірністю, яка випливає із законів розвитку матерії, — вона може виникнути лише внаслідок випадкового збігу обставин. Але марксизм ніколи не заперечував ролі випадку. Енгельс у «Діалектиці природи», висміюючи метафізиків, які заперечували роль випадковості, говорив, що в такому разі можна вважати не випадковим, а закономірним навіть те, «що минулої ночі мене вкусила блоха о 4-й годині ранку, а не о 3-й чи 5-й і, до того ж, у праве плече, а не в ліву литку».
На жаль, сучасні «блохи» мають на своєму озброєнні атомні та водневі бомби. Вони безперервно кружляють у нас над головою. За такого стану навіть сама випадковість може стати закономірністю: блохи не можуть не кусати, якщо вони аж кишать у хаті. Заперечувати можливість випадковості — значить, збиватися на позиції метафізиків. Якби йшлося справді про блохи, то це ще півбіди, а то йдеться сьогодні про життя або смерть людства. І не можна заспокоювати людей порожніми метафізичними вигадками. Уникнути цієї згубної випадковості можна лише тоді, коли кожна людина на земній кулі буде цілком точно уявляти, яка загроза нависла над долею розумного світу. А тому слід говорити про це скрізь, де тільки можна. Так зараз і чинить Радянський уряд на чолі з М. С. Хрущовим.
Людину відділяють од мавпи десятки мільйонів років, які згустилися в корі її мозку у вигляді безлічі нашарувань. Можливо, майбутні паталогоанатоми навчаться читати історію розвитку людства по корі головного мозку, як палеонтологи читають історію розвитку земної кулі по корі планети. Між корою мозку і земною корою є деяка спорідненість: і там, і там записаний нетлінний досвід, за допомогою якого живі клітини матерії йшли до пізнання законів всесвіту. Людина принизила б себе як мислячу істоту, якби перестала чітко уявляти, що саме вона винаходить і як це відіб’ється на долі прийдешніх поколінь.
Чи означає те, про що тут йшлося, що ми повинні боятися нових відкриттів у науці? На це можлива лише одна відповідь: якби людина боялася власних відкриттів, вона не змогла б стати людиною, не змогла б виробити у себе розуму.
Першу величезну революцію в історії людства зробило відкриття вогню. Віками люди жили в оточенні деревини і соломи — з цього найпростішого матеріалу вони будували свої житла. А в центрі палахкотіло полум’я. Здається, нема нічого страшнішого, як таке поєднання. А ще страшніше, коли поруч опиняється вогонь і бензин. Проте людина нашого століття буквально сидить на такому «поєднанні», пересуваючись по землі і в повітрі. У мільйони квартир проведено підземний газ. Це також страшна сила, якщо з нею поводитися невміло. І все-таки люди ніколи не відмовляться ні від вогню, ні від газу, ні від літаків і ракет. Тоді їм знову довелося б повернутися у ліси, щоб жити на деревах. Не відмовляться вони і від ядерної енергії. Ніякі відкриття науки не є небезпечними, якщо ними користуватися уміло. Як загибель літака не є закономірною, так і ядерні вибухи не можуть бути закономірними, коли виключити усі випадковості, які можуть виникнути.