Після надрукування цієї статті у журналі «Вітчизна» почали надходити численні відгуки з повідомленням нових фактів та літературних джерел. І ось надійшов лист, тон якого був академічно спокійний, а зміст… Проте, судіть самі:
«У Вашій статті „Слідами космічної катастрофи“ чи не єдиним доказом того, що на загиблій планеті існувало життя, є наявність вугільних зернят у Клайпедському хондриті. Повідомляю нові незаперечні докази (можливо, вони ще до Вас не потрапили).
В щойно одержаному польському журналі „Uranija“ є стаття Врублевського під заголовком „Мікроорганізми в метеоритах“. Автор пише, що Клаус (із Нью-Йоркського університету) і Нейсі (із Фордгемського університету), провадячи мікроскопічне дослідження деяких хондритів, знайшли в них залишки п’яти різних видів мікроорганізмів. Чотири з них схожі на земні водорості і один вид не схожий на земні мікроорганізми. Вчені стверджують, що ці мікроорганізми не могли потрапити в метеорити на землі в результаті забруднення („Uranija“, № 4, 1962).»
Цього листа прислав В. А. Волошанюк із Ленінграда. Одночасно з’явилось повідомлення в нашій пресі, що мікроскопічні залишки органічного походження виявлені в кам’яному метеориті Мігеї ленінградськими вченими. Звичайно, і тут можуть виникнути заперечення: мовляв, це ще не докази, бо й раніше висловлювалось припущення про наявність мікроорганізмів у космосі. Але тоді можливим опонентам доведеться відповісти на таке запитання: а як же потрапили в космос водорості? Чи не є це прямим підтвердженням того, що на загиблій планеті була вода, було життя?…
Тепер кілька слів про вік загиблої планети і про час її загибелі.
Поряд з іншими, в метеоритах були виявлені й радіоактивні речовини. Це допомогло розв’язати завдання. Було застосовано той же випробуваний метод, за допомогою якого вчені визначили вік земної кори на підставі вивчення продуктів розпаду урану і торію. Мені доведеться процитувати відповідне місце із «Большой Советской Энпиклопедии», бо це потрібно буде далі: «Для найбільш давніх, знайдених досі гірських порід земної кори визначено вік біля 2 мільярдів років; сама кора, очевидно, має 3–3,5 мільярди років». Той самий метод дослідження показав, що деякі з метеоритів мають вік з початку охолодження біля 7 мільярдів років, а інші — значно менший. В цьому нема ніякої суперечності, бо формування кори планети відбувається протягом мільярдів років. Поверхневі шари — давнішні, нижчі — набагато молодші. Але серед досліджених метеоритів є один, який значно відрізняється віком од своїх братів: відтоді, як він з розплавленої речовини перетворився на тверде тіло, минуло всього лише 75 мільйонів років. Він виявився молодшим за кору загиблої планети у сто разів. Отже, до моменту розриву він міг бути не чим іншим як розплавленою масою, а на тверде тіло перетворився вже після викиду. Це дозволяє встановити час загибелі планети.
Останньому фактові І. І. Путилін не надав ніякого значення, як і іншим дуже важливим фактам. Наводячи в своїй книзі таблицю Ф. Пакета, з якої випливає, що найдавніші з метеоритів мають вік близько 7 мільярдів років, він тут же зазначає, що вік цей «приблизно дорівнює вікові поверхневих шарів Землі». А це «приблизно» становить різницю в 3,5 мільярдів років!
Отже, наша Земля тільки-но встигла одягнутися в ледь помітну плівку, а на загиблій планеті вже існувала міцна кора, яка сьогодні існує на Землі. Важко переоцінити значення цього факту для розуміння умов, які існували на планеті до моменту її загибелі: на той час вона була старшою від Землі майже вдвоє. А коли припустити, що там були в достатній кількості вода й атмосфера, то це вже про щось говорить.
Виникає ще одне запитання: чому Земля так відстала в своєму геологічному розвитку від цієї загадкової планети? Звідки така величезна різниця у віці? Можливо, Земля у ті неймовірно далекі часи була значно ближче до Сонця, ніж сьогодні? Чи є у нас підстава припускати це?…
Щоб відповісти на це, слід згадати, як діють припливні сили, що безперервно й невідхильно впливають на еволюцію систем небесних тіл. На існування цих сил вказував іще Кант, а їх роль в космогонії з’ясував і математично обгрунтував Д. Дарвін (син Ч. Дарвіна). Він наочно й переконливо показав їх значення на системі Земля — Місяць. Смисл його теорії полягає ось у чому: чим далі ми заглиблюємось у минуле, тим ближче повинен бути Місяць до Землі. І навпаки: під дією припливних сил Місяць все далі й далі відходить од Землі. Колись почнеться зворотний процес… Тут нема змоги детально зупинятися на цій давно визнаній у всьому світі теорії. Для нас важливо з’ясувати головне: багато мільярдів років тому всі планети були ближче до Сонця. Тим-то і геологічна зрілість на Землі прийшла значно пізніше. Звідси випливає, що загибла планета діставала цілком досить тепла для того, щоб на ній могло виникнути й розвиватися органічне життя.