Тисячі й мільйони років! Але в земних відкладеннях вони перетворюються на сантиметри й читаються як окремі сторінки загальної книги життя. Із сторінок поступово складається глава, яку палеонтологи називають ерою. Все, що знає палеонтологія про Землю, — а знає вона її на протязі двох мільярдів років, — поділене тільки на п’ять глав. П’ята глава — наша. Ми й зараз іще пишемо її. А можливо, вона вже закінчена, і ми почали нову — космічну. Проте майбутні палеонтологи почнуть шосту главу не з моменту вильоту першого супутника в космос, а значно раніше. Можливо, з тих часів, коли людина вперше відмовилася від бога, повірила у власну могутність і всі «божественні» місії взяла на себе.
Робота палеонтолога нагадує роботу ювеліра. Або ще точніше — роботу фізика, який досліджує безмежно малий світ атома, щоб розгадати таємниці безмежно великого всесвіту.
І ось ми натрапляємо на разючий випадок, коли прочитане фізиком у невидимих світах атома з неймовірною точністю збігається з тим, що вичитали цілі покоління палеонтологів в кам’яних літописах земної кулі! Звідки було знати палеонтологам, які звикли дивитися не в зоряне небо, а в глибини земної кори, що сумлінне збирання фактів, багаторічне їх нагромадження приведе колись до схрещення трьох наук — фізики, астрономії і палеонтології, — і всі три науки, не змовляючись, змушені будуть підтвердити те ж саме? Одні відкривачі жили багато десятиліть тому, інші живуть сьогодні. Вони розмежовані часом, простором і смертю, яка неминуче стоїть поміж ними. Але не вмирає розум — він продовжує жити й спілкуватися з розумом живих. Не вмирають здобуті наукою факти.
Коли ж ці факти стають в один ряд і людина дістає змогу оглянути їх всі разом, між ними раптом виявляється дивовижний зв’язок, який не може бути випадковим.
Так, покоління палеонтологів, перегортаючи кам’яні сторінки землі, уважно придивляючись до відбитків у відкладеннях, кропітливо вивчаючи найменші зміни в формах колись живої матерії, прочитали майже те саме число — 70 000 000 років.
Вони нічого не могли знати про знахідку Ф. Панета, яка відноситься до середини нашого століття. Вони не припускали й думки про космічну катастрофу, — не так швидко утвердився в науці погляд, що це була катастрофа і що слід повернутися до висновків Ольберса. Та все ж після десятків тисяч спостережень вони прийшла до висновку, що 70 000 000 років тому почали відмирати колишні форми життя і з’являлися нові — внаслідок нових кліматичних умов, які невідхильно насувалися на Землю. І, як свідчить палеонтологія, цього разу заміна живих форм новими на всій земній кулі відбулася дуже бурхливо — внаслідок якогось революційного вибуху.
Так з’явилася п’ята ера в літочисленні Землі, яку вчені назвали кайнозойською, що в перекладі з грецької означає — ера нового життя. Саме в цю еру і з’явилася на землі людина, і навчилася добувати вогонь, і потягнулася до вогню інших космічних світів…
Вік нової ери на диво точно збігається з віком метеорита Ф. Панета. Отже, збігається і час, коли почалися на землі фізико-географічні, і особливо кліматичні зміни.
Можливо, згодом наука одержить у своє розпорядження ще молодший метеорит, ніж метеорит Ф. Панета. Це не віддалить, а лише наблизить час катастрофи із далекого минулого до пізніших часів. Тоді цей зв’язок може виявитись випадковим. Але зараз у нас немає достатніх причин ігнорувати його.
Науці відомі випадки окремих обледенінь і в попередні ери (Північна Америка, Тасманія). Але ніколи ще льодовикові маси не підходили так близько до південних широт, як за свого кульмінаційного періоду кайнозойської ери.
Ще на широті сучасного Саратова хлюпотіли тропічні зливи, ще в Підмосков’ї зеленіли лаври й достигали плоди хлібного дерева, а до них все ближче й ближче підступали холодні вітри з снігопадами й хуртовинами. Бамбук все далі відходив на південь. На Україні гинули величні красуні папороті, а їх заступали дуби, клени, тополі.
Холодні вітри то вгамовувалися на тисячу років, то в наступному тисячолітті накидалися з новою силою і шаленіли над просторами Європи й Азії. Середньорічна температура Європи у ті часи була нижча від теперішньої на 8 градусів. Почали свій наступ льодовики. Роблячи по кілька кроків у століття, вони нарешті досягли тих місць, де ревів на порогах повноводий Дніпро, й на цілі століття приборкали його буйний норов.
Потім знову відступили. Вже можна було подумати, що все закінчилось. Але минули ще століття — і все почалося знову…