— Сподіваюся, він був сам, — сказав один хрипким голосом.
— Що, перепудився, Ентоні?
Другий голос був високий і насмішкуватий. Я збагнув, що чолов'яга з хрипким голосом — Ентоні Дункан з Траутбека, котрого ми впізнали напередодні по чорній бороді. Як же він опинився тут непомічений? Потім я зрозумів, що сталося. Ми не лічили, скільки чоловік вийшло з вежі. Дехто подався додому верхи, дехто пішки, і коли ми побачили, що забрано останніх коней, то вирішили, що вежа порожня. Нам і на думку не спало, що кілька чоловік може лишитися.
— Зовсім я не перепудився, — відповів Дункан. — Але я не можу отямитись. Мені здавалося, що надійнішого місця годі шукати. На щастя, його помітив грум сера Філіпа.
— Нам пощастило, що він користався далекоглядною трубою, — зауважив сміючись його товариш. — Добра штука оті скельця, але вони виблискують на сонці.
— І як він сюди потрапив? Сподіваюся, він не встиг нікого повідомити. Не подобається мені це, Джеймсе. Ми вважали себе тут у цілковитій безпеці…
— Не хвилюйся, любий Ентоні. Побачимо, що скаже Філіп. Хіба нам важко перемінити штаб-квартиру?
— От-от настане призначений день. Чи не можна розпочати раніше? Чекати гірше за все.
— Ні, це повинно статися двадцять дев'ятого. Ми знаємо напевно, де буде Бес того дня.
Я чув, як Дункан відкашлявся. Потім він спитав нерішуче:
— А ти знаєш., як саме… ну, як це станеться?
— Авжеж! Хіба ти не знаєш? Вперше така думка спала Вікарсові.
Напружившись усім своїм тілом, я стояв на темних сходах і слухав подробиці страшної змови.
Том мав слушність. Далі в ліс, більше труску. Підступний план у всій своїй огиді поставав переді мною.
Як ми й здогадувались, вони замислили вбити королеву. І вбити під час урочистої прем'єри Шекспірової п'єси.
Змовники обміркували все до найменших дрібниць. Вони вже давно чекали слушної нагоди: не якогось там випадкового збігу обставин, а певних умов, що їх можна було б передбачити. Вистава «Генріха V» влаштовувала змовників найкраще: день призначено за кілька тижнів; крісло королеви стоятиме перед самісінькою сценою; а за двадцять кроків од неї, за лаштунками, чекатиме добрий стрілець…
— Його звати Джон Сомерс, — провадив спроквола голос.
Я здригнувся. Джон Сомерс! Я його знав. Він грав у трупі Бербеджа, розчарований невдаха, що злостився на весь світ, такий собі третьорядний актор. Я чував, як він хвалився, що дуже влучно стріляє. Саме годящий чолов'яга на таку брудну роботу. І, звичайно, він міг стояти за лаштунками, не викликаючи ніякісінької підозри.
— І пощастило ж вам знайти таку людину в трупі! — зауважив Дункан.
— Більшість акторів за гроші зроблять усе що завгодно. Звичайно, він боїться за свою шкуру, але ми його заспокоїли. Він вистрелить якраз тієї миті, коли згідно до п'єси на сцені оглушливо ревне гармата. Якщо глядачі й почують постріл, то гадатимуть, що так воно й треба.
На мене мов жаром сипнуло. То он чому в моєму вкраденому рукописі були підкреслені рядки:
Я виразно уявив собі цю сцену. Попереду сидить королева, на ній виблискують коштовні оздоби, широка спідниця розкинулась, наче павиний хвіст; той, що веде хор, декламує свої вірші; лунає рев гармати, що нею так пишається наш шумовик, і водночас слабкий ляск пістолетного пострілу; королева здригається і поволі починає схилятися вперед, немов на неї напала дрімота, а на корсажі сукні навколо пробитої кулею дірки поступово розпливається темна пляма…
— Гм! — озвався Дункан. — І він вважає, що йому пощастить утекти?
Його товариш захихотів у відповідь, і цей холодний сміх пролунав страшніше, ніж найжахливіша погроза.
— Він вважає, що так, — розтягуючи слова, сказав змовник, — але ми з сером Філіпом вирішили, що ні. Королеві буде прислужувати Джуліан Несбі. Він стрибне на сцену і заколе його шпагою. В такий спосіб ми позбудемося зайвого свідка.
— Зносу кров, — промовив Дункан, і голос його затремтів.
Він був непоганий чолов'яга, цей Ентоні Дункан, але занадто м'який і шанолюбний.
— Атож. Та це лише початок.
Я не міг зрозуміти, в чому полягали подальші їхні плани, бо Дункан знав їх не згірше за свого приятеля. Вони не розповіли про них послідовно, і мені довелося складати докупи окремі натяки й здогадуватися, що вони мають означати.
Та загалом їхній план не викликав сумнівів. Того ж дня, коли буде вбито королеву, в північних графствах почнеться заколот. Водночас іспанський флот вийде з Ферола, перепливе Біскайську затоку і, щоб не повторити помилку Великої Армади, відразу ж висадить десант у Фалмуті.