Чим менше Дядько затримувався дома між своїми від’їздами до Москви, тим менше контролю було наді мною. Я нахабнів, домашні завдання виконував чимдалі все рідше, уроки прогулював усе частіше. Я не був дурним, але був ледащим і не цікавився навчанням. Я не зміг сформулювати жодної вагомої причини, аби змусити себе витрачати час на навчання. Відсутність мотивації підживлювалася ставленням до мене вчителів. Навіть коли йшла цікава тема, і я дуже старався, мені все одно, за звичкою, ставили нижчі оцінки, чим повністю демотивували мене. Один мій однокласник (який, до речі, перекинувся до російської армії під час окупації Криму) скатав у мене контрольну з математики, списав не все і з помилками, а проте оцінку отримав вищу за мою. Чому? Бо я не подобався багатьом учителям. Бачили вони в мені щось таке, що їм було не до душі. До цього часу я не розібрався, у чому ж саме була справа. Ну, а з початком війни у школі повісили мій портрет, і якось одного разу, коли з фронту приїхав у відпустку й зайшов до школи, ті самі люди розхвалювали мене на всі голоси й згадували, як сильно мене любили під час навчання. Я стояв і слухав. Слухав і дивувався. Яким же насправді без устиду фальшивим і лицемірним людям ми довіряємо своїх дітей. А скільки ще дітлахів пройшло й проходитиме через їхні руки. Страшно.
Якою ж мірою недолуга наша система освіти. Вона спрямована на те, щоб зробити кожну дитину зручною для вчителя. Виховання самостійно мислячої, незалежної Людини, Особистості взагалі не стоїть як завдання перед сучасним вітчизняним освітянським процесом. З такої системи виходять хороші солдати, але хренові офіцери.
Аби вгамувати нудьгу, я міг прийти на урок зі своєю книжкою, що жодним чином не стосувалася шкільної програми, і читати її. Тому в учительському середовищі за мною закріпилася слава бунтаря. Ось таким чином негідник і бунтар — агресивний, хитрий і навчений тікати від проблем — входив у доросле життя.
Я ріс, скандалив з Бабусею з будь-якого приводу, одним словом — дорослішав. Завжди з великим нетерпінням чекав приїзду Мами, Дядька чи Тата. Для мене це завжди було великою подією, і коли це все ж таки відбувалося, бігав за ними скрізь, показував свої іграшки, позбутися мене вони могли, лише закрившись у туалеті. Але навіть там я їх діставав, ставлячи різноманітні запитання через двері, а запитань у мене було мільйон. Але врешті-решт всі їхали, і ми з Бабусею та Дідом знову залишались утрьох, кожний заклопотаний власними проблемами.
Колись, під час одного зі своїх рідкісних візитів, Тато взяв мене погуляти, і ми зайшли в гості до його друга. Я не пам’ятаю, що ми там робили і про що були розмови, але одна Татова фраза врізалася мені у свідомість:
— Синку, запам’ятай, ти хороший хлопчик, дуже розумний, щоб там хто не казав. У тебе завжди і все має бути найкращим. Ніколи не розмінюйся на щось дешеве, це стосується всього, у тому числі, й людей. Якщо це дівчина, то вона має бути найгарнішою і доброю, якщо це одяг, то він має бути якісним, і будь-яка інша річ теж має бути найкращою. Нехай у когось щось з’явиться раніше, але ти ніколи не поспішай У тебе буде все, що ти захочеш, але згодом… головне, не розмінюйся на дріб’язок. Знай собі ціну, та лише не зазнавайся ніколи.
Оглядаючись у минуле і згадуючи пережите, завжди переконуюсь у Батьковій правоті. У мене завжди відбувалося все, чого дуже сильно хотів. А ось з розмінюванням на дрібниці… Це складне питання. Часто думав, що розмінююсь на дрібниці. Коли трапляється у житті щось складне чи погане, ми водночас отримуємо новий досвід та знання. Ми набираємося мудрості, наше мислення змінюється, і увесь світ також змінюється у наших очах, а те, що видавалось колись найважливішим, найбільш значущим, згодом втрачає вагу. Люди, до яких ми тяжіли чи яких поважали, згодом починають дратувати й більше не викликають колишньої пристрасті чи пошани. Кожний новий життєвий досвід перетворює світ, і ми бачимо його по-іншому. Наше мислення еволюціонує, і це чудово, але є в цьому й дрібка смутку: озираючись назад уже з якимось багажем життєвого досвіду, ми применшуємо важливість власних досягнень, і нам здається, що роки прожиті задарма. Але це не так, якщо ти робиш розумні висновки з подій, що відбуваються. Все у світі відносно, і щоби ми не здійснили, завжди знайдемо базу для порівняння, яке здатне принизити значимість нашого досягнення. На все можна поглянути, як на дурницю, абсолютно на все.