Але я знаю: коли ти дивишся в очі смерті, то гарячково намагаєшся згадати свої гідні вчинки чи яскраві враження. Особливо ті добрі справи, про які ніхто не знає. Добрий вчинок — це як твердо конвертована валюта в момент смерті. І ти швидко водиш руками навколо себе в пошуках тих монеток, і потрібно поспішати, адже помираєш. І якщо раптом ти зрозумів, що у тебе за спиною немає таких вчинків, холодний піт заливає тебе, і навіть на секунду перестаєш помирати, тому що помирати стає страшно.
Але це я пізнаю згодом, а поки що — навчаюсь у дев’ятому класі і вперше по-справжньому закохався. Мені сподобалася дівчинка із сусіднього двору. Я приходив туди щодня, аби побачити її. Шукав спільних знайомих, щоби бодай опинитись із нею поруч в одній компанії. Врешті-решт ми зазнайомились. Я дізнався, що один із моїх друзів також мав до неї симпатію, але вона його не сприйняла. Хлопець мав хорошу репутацію на районі, але у нього нічого не вийшло. Страшнувато, блін, але мене це ще більше мотивувало довести справу до кінця. Хитрий чоловічий план, домовлений з товаришем — і ми вже граємо в карти на бажання у покинутому будівництві. Як справдешній шулер я домігся, аби мій друг побажав, щоби Вона мене поцілувала. Дівчинка знітилася, що й очікувалось, і я, відповідно до плану, запропонував відійти трохи вбік, щоб ніхто не бентежив її.
Стоячи за рогом, ми дивилися один на одного.
— Я не вмію цілуватися, — промовила вона, опустивши голову, але все ще дивлячись на мене.
— Можеш просто чмокнути, — через силу пожартував. Я насправді також страшенно ніяковів.
Вона мовчала. Бачачи її ніяковість та знаючи, що вона зазвичай сміливіша, я збагнув, що подобаюсь їй, і саме тому вона знітилась. За кілька секунд, натхненний своїм відкриттям, сказав:
— Слухай, давай я тебе поцілую, а всім скажеш, що ти все зробила і виконала бажання. Піде?
— Добре, — промовила вона, нарешті посміхнувшись.
— Заплющуй очі.
Вона заплющила оченята, я трішки нахилився до неї і поцілував у губи. Потім взяв за руки і сказав:
— А знаєш, що ти мені подобаєшся?
— Ні, — на її щоках з’явився рум’янець.
— Ну, тепер знаєш, — тихо засміявся. — Будеш моєю дівчиною?
Помовчавши кілька секунд, вона широко посміхнулась і відповіла:
— Так.
Моя дитяча, а втім вже така доросла «багатоходівка» увінчалася успіхом. А через два дні відчув, що мені вона стала зовсім не цікавою, й симпатія пропала враз. Я знову отримав те, чого домагався, і знову розмінявся на дрібниці… Причому не відпускало відчуття, що в цій ситуації дрібницею міг бути саме я.
А ще у школі в мене відкрився підприємницький хист. Ооооо, вчителі не мали до цього жодного стосунку. У п’ятому класі я захопився нумізматикою. Якось сидів на уроці малювання і за звичкою займався фігнею — патякав на останній парті зі своїм однокласником. Раптом у рамках звичайного хлопчачого випендрьожу він мені показав британську монету в десять пенсів із портретом королеви на аверсі й левом з короною на голові на реверсі. Тоді я, мабуть, уперше тримав у руках іноземну монету. Вона була неймовірно прекрасною. Напевне, у мені запалала прадавня людська жадібність. Очевидно, так само старий ломбардець зважував на руці золоту монету, міркуючи, чи це не підробка. Монета була досить великою в діаметрі, її вагота приємно відчувалась у руці. Вона заворожувала своїм малюнком і блиском. Вона стала моєю першою монетою в колекції: я обміняв її на 80 круглих карток із покемонами.
Мене охопила жага колекціонера, але з’ясувалося, що цей захват був доволі дорогим, і довелося напружити свою голову у міркуваннях, як можна заробити гроші.
Почав із підробки іграшок. Себто я підробляв своїми руками популярні на той час іграшки і продавав їх своїм однокласникам, видаючи за оригінальні. Пам’ятаю, продавалася тоді на базарі така штука: повітряна кулька діаметром сантиметрів дванадцять з надрукованою мордочкою і набита якимось порошком, завдяки чому вона зберігала ту форму, в яку її зліпиш. У моєї прабабусі вдома було багато продовгуватих кульок, які вона використовувала, коли торгувала квітами. Так ось… я брав ці кульки, набивав їх звичайнісіньким борошном, зав’язував у потрібному місці, відрізав зайве, заклеював акуратненько, малював на них різноманітні пики, навіть щось приклеював, а потім продавав. Цей витвір дійсно був схожий на те, що продавали на базарі, і за фізичними характеристиками також зовсім не поступався. Але! У мене було дешевше. Продукований асортимент складався з 2–3 виробів. Собівартість — нуль, прибуток стовідсотковий.