— В смисле?
— Ну, бил чєлавєк в горадє, а патом нє стала.
— Так, может, уехал? Сейчас многа кто уєзжаєт із зони боєвих дєйствій.
— Самніваюсь. Кагда ви їх уже виб’єте атсюда, штоб ми спакойна жилі?
— Ну… нє всьо так проста. А ви как, нє думал і в апалчєніє вступіть, памаглі би? Ведь нам нє больше всех нужна.
— Та думал. Но не магу ж жену аставіть саму, кагда тут еті таваріщі бегают. Сколька вон історій рассказивают, как вирадкі еті женщін насілуют… прічьом нєзавісіма ат возраста.
— Так вивезіте єйо в Данєцк.
— І над етім думал. Но толька в Славянск хател атвєзті. Патамушта в Данєцке хоть і сваї, но туда всьо равно прілєтает, а в Славянскє тіха. Вазнікла праблєма с пєрєвозкай вєщєй, і так на етам вапросє всьо і застапарілась.
— Ну, єслі надумаєте всьо такі в апалчєніє вступіть, запішитє номер чєлавєка, он Вам паможет са всємі нюансамі, што могут вазнікнуть, і атвєтіт на все вапроси. Кстаті, может паявітса шанс палучіть квартіру в Данєцке. Так што нє затягівайтє.
Дістаю з кишені телефон, включаю, заходжу в «контакти».
— Запісуєтє? — мужик теж дістав телефон і увімкнув.
Я продиктував йому номер.
— Кагда пазвонітє, скажите, што ат Мєхана.
Двері будинку знову відкрилась і з них вийшла жінка. Напевно, дружина. Стала поруч із чоловіком і каже нам:
— Сколька ані будут нас мучать? Вот што ми їм такова сдєлалі? Істрібляют рускіх, фашисти еті. Патамушта ми па рускі гаварім.
— Так ані же в бальшинствє свайом тоже рускагаварящіє.
Пара секунд мовчання, а потім жінка продовжила:
— Німі тоже займутса, кагда ані памогут етім фашистам в Кієвє нас унічтожить. Їм нужна толька земля наша, без нас.
— Ну да… Вот толька не будет етава. Не в пєрвий раз рускім фашистав біть. У нас ета в краві, — засміявся Фріц.
— А многа там укропав на блокпастє? — вирішив я поставити нарешті питання.
— Я, кагда єзділ, відєл окала десятка. Но гаварят, што камандаваніє їх с бальшим калічествам солдат засела на шахте.
— А еті, каториє на блокпастє, аткуда к нім лучше падабратса?
Мужик задумався. Але тут у розмову вступила жінка:
— Мне женщіна, што живьот на той старанє села, где тєррікон, гаваріла, што ані больше не могут хадіть к калодцу, патамушта еті там теперь пастаянна ходят па воду. Может, можна їх там падстерєчь і па аднаму давіть?
— А Ви думаете ані па аднаму ходят?
— Ну даже єслі і по два… не вєліка разніца, его ж хахли, голие, босие.
Я засміявся.
— Да. Ваша правда. А пачєму мєсниє не ходят к калодцу?
— Баятса.
— Чево?
— Ну, што уб’ют. Па тєлєвізару каждий день паказивают, што ані витваряют с мєснимі: марадьорят, насілуют, убівают… ужас.
— У вас тут ловіт расійскає тєлєвідєніє?
— Канєшна. Ми толька єво і смотрім. Патамушта на українскіх каналах враньйо татальнає, ані же заїнтєрєсовани в етам, а расія — нет. Ну, в смисле расія памагаєт, но вигади та нікакой не імєєт.
— Ясна. Так, может, атравіть калодєц?
— Тю… так, а где ж люді патом воду брать будут? Ета сейчас проста винуждєнная мера. А так, то там очень харошая вода.
— А атнасітєльна абстрєлав, што думаєте?
— Ну вот меньше нєдєлі назад по селу стрєлялі. Тогда у нас вадаправод і свет пєрєбіла. Женщіну одну убілі. Тут другова мненія бить не может, мразі еті вижить нас хатят.
— А ані уже стаялі здесь тагда?
— Да. Какраз пару дней, как прієхалі, началі стрелять. Та так, што і сваїх пабілі, і машини сваї падарвалі.
— Так што ета ані, виходіт, самі па себе стреляют?
— Нет. Ані в село целілісь, но, навєрнає, прамахнулісь. Там аднаврємєнна нєскалька дєсяткав снарядав прілєтєла, земля, ужас, как дражала, і нєскалька снарядав па нім самім і папала.
— Ясна. Дебіли, — вимовив я з глибоким зітханням.
— Ну, што, будем ідті? — звернувся до мене Фріц.
— Да. Спасіба бальшоє за воду. Пайдьом ми к сваїм.
— Удачі парні.
— Спасіба. І вам.
Відійшовши трохи від будинку, Фріц звернувся до мене:
— І зав’язуй з водою. По-перше, я не хочу вже, а по-друге, насправді отруїти можуть.
— А що мені у них питати? Попросити зателефонувати мамі в Тамбов, тому що мій телефон розрядився?
— Запитай, чи можна конфіскувати будинок на потреби народного ополчення, — засміявся Фріц.
— Гарна думка. Ось тільки не думаю, що після цього вони нам розкажуть щось корисне.
— Розкажуть. Злякаються і розкажуть. А що за номер ти йому продиктував?
— Свій.