Не дивно, що з часом інфраструктура в селі була повністю знищена. Тепер вже не місцеві ділилися з нами їжею, а ми з ними. Щоразу, коли до нас приїжджав Урал з обідом, та сама багатодітна неблагополучна сім’я була тут як тут.
Фріц був розумний хлопець.
— Віриш у карму? — запитав у мене Фріц.
— В сенсі?
— Ну що, мовляв, усі проблеми, з якими ти стикаєшся, це наслідок гріхів у минулому житті.
— Не знаю. Колись я думав, що «учебка» в «Десні» — це моє покарання, але зараз мені здається, що так мало статися. Три місяці «учебки» для мене були набагато складніші, ніж війна. Тому тепер я ставлюся до цього не як до покарання, а як до підготовки.
— То, можливо, твоє покарання — війна?
— Якось занадто багато всього, щоб покарати одного дурня. Вищий розум міг придумати покарання цікавіше і таке, щоб інших не зачепити.
— То, може, ми всі заслужили… і всі скопом тут розплачуємось?
— Може. А ти чого таке запитуєш?
— Ооооо, знав би ти, що у мене в голові твориться…
— Друже, повір, ти не один такий, — сказав я з посмішкою і поклав йому руку плече.
— Де та межа, де закінчується людина і починається тварина, що вже не замислюється про мораль своїх вчинків?
— Ти про когось конкретного?
— Тиждень тому приятель із дивізіону розповів, що їх офіцер на п’яну голову застрелив полоненого.
— Вважаєш, це неправильно?
— А ти так не думаєш?
— Я вже давно не знаю, що мені думати стосовно всього, що тут відбувається.
— Але ти ж ще не перетворився на тварину.
— Я не знаю. Не впевнений. Справа не в межі між звіром і людиною, а в ситуації, коли людина перестає прикидатись і стає тим, ким є насправді.
— Сподіваюся, ти не правий.
— Я теж сподіваюся, але ситуація, про яку ти мені розповів, наводить на інші думки.
Фріц важко зітхнув.
— Знаєш, дуже злить, коли всі свої щілини, з яких сочиться лайно, зараз намагаються заткнути патріотизмом.
— Погоджуся, зараз цей термін для мене дуже неоднозначний.
— Якщо у шкільні роки все було більш-менш зрозумілим, то зараз усе змішалося.
— Та ж хєрня.
— Зараз настільки різні поняття вкладають у слово «патріот», що мені зовсім не хочеться, щоб це слово застосовували до мене. Можновладці маніпулюють цим поняттям, як їм вигідно.
— А чого ти хотів від них? Вони не люди, а автомати з підрахунку рейтингів. Сказане ними вони не оцінюють, як правду чи брехню. Для тих, хто тягнеться до влади, існують лише слова, які принесуть рейтинг або не принесуть. Усе. А простих смертних, їх сподівання, бажання, надії, вони вже давно не знають і не розуміють.
— Слушна думка. Мені подобається.
— Зараз називатися патріотом так вигідно, що запідозрити когось у щирості цих слів дуже складно.
— Почали за здравіє, закінчили за упокій, — Фріц засміявся.
— Що ж, — я підтримав його посмішкою. — А з чого ми починали?
— З карми.
— Так, згадав. Так ось… Чим важча дорога, тим глибше очищення. Отож можеш подякувати своєму Богові за надані випробування.
— У нас з тобою різні Боги?
— Повір, у всіх свій унікальний Бог.
— Мабуть. Не боїшся, що наступне випробування не витримаєш?
— Я безсмертний.
— Точно. Я забув. А ще постійно посміхаєшся і жартуєш… шкода тільки, що не смішно.
— У тебе просто почуття гумору немає.
— Це ще чому?
— Тому що не буває поганих жартів. Буває погана публіка.
— Хочеш сказати, що я — погана публіка?
— Це ти сам щойно сказав.
— Іди он за річкою пошукай. Там товариші росіяни. Може, вони з почуттям гумору.
— Почуття гумору — це наслідок наявності інтелекту.
— Аргумент. — Фріц посміхнувся.
Ми живемо, радіємо, боремось, йдемо до своїх цілей, робимо все те, що здається важливим. Але ми вмираємо, наші могили заростають травою, надмогильні плити розсипаються, нас забувають разом із нашими вчинками, і навіть наслідки наших дій губляться в історії. Чи робить це наше життя порожнім?
Придумали собі сенс життя, возвеличили його над усім іншим і прийшли лише до того, що нас не стало. Нас забули. То чи варто перейматися через таку дрібницю, як життя?
Я стояв біля машини і дивився на зеленку біля річки, до якої було метрів триста від мене. Чомусь мені завжди здавалося, що там хтось є і спостерігає за нами, а я дивився, щоби шмальнути першим, коли цей «хтось» проявить ознаки життя. Шизофренія, звісно, але на війні взагалі раціонального малувато.