Я подивився на Командира. Той заперечно помахав головою. Боєць тримав у руках пляшку і розчаровано витирав кров із брови.
— Друже, ти дебіл, — я по-доброму посміхнувся.
— Чому? Ну, не вийшло з першого разу.
— Ні. Ти дебіл, тому що вже спробував. Озирнись навколо. Ти перебуваєш на фронті, навколо тебе кояться речі, які декому в кошмарах сняться. По нас із «Градів» гатять по кілька разів на добу, а ти намагаєшся самоствердитися за допомогою биття пляшкою об голову. Що і кому ти хочеш довести? Навіть, якщо ти її розіб’єш, це тобі розуму не додасть. Ти вмієш БМД водити? Ти ж десантник, а Василь Пилипович як заповідав? Кожен десантник має вміти їздити на БМД. Чому ти до мене не підійдеш і не попросиш, щоб я тебе навчив? Займайся, доки є час, освоюй зброю, якої не знаєш, вчися. Ти ж тільки місяць тому пішов зі «строчки» і підписав контракт.
Тут Командир встряв у розмову. Почав запитувати його щодо парашутної системи, скільки строп, яка вага і тому подібні речі. І знову хлопчина не знайшов, що відповісти.
— Ось бачиш, що потрібно знати, вміти і робити, — ти не вчиш, не вміст і не робиш, а всякою дурнею займаєшся, — продовжив Командир. — А розбивання пляшок, купання у фонтанах і подібну єресь залиш російським десантникам.
Коли по нас не стріляли, нам лише й залишалося, що займатись побутовщиною та розмовляти на різні теми. Приїзд бійців з Луганського аеропорту став каталізатором ще однієї цікавої розмови.
— Хлопці, які прибули з Луганського аеропорту, не розповідали тобі, хто командував там ними? — якось запитав мене Командир.
— Ні.
— Твій Комбат.
— Тобто Сущ?
— Ні. Твій штатний Комбат.
— Останній раз я його бачив ще у квітні. Я ще тоді здивувався, що він не під слідством, а виконує обов’язки командира бригади.
— За те, що його командуючий п’яним застав, і вони разом на гелікоптері полетіли?
— А ти звідки знаєш?
— Усі знають. Так ось… він же на аеродромі не просто командував, твій Комбат і там начудити встиг.
— Що він уже начудив? — на моєму обличчі відобразилася злісна допитливість.
— Ще, здається, у червні відправив з аеродрому хлопців за горілкою в окупований Луганськ.
— Як?
— А ось так. Пальне закінчилося. Доки вони ходили по горілку за наказом твого Комбата, їх взяли в полон козаки.
— А де вони зараз?
— У частині. Їх швидко встигли обміняти. Так козачки навіть виписали їм документи, що вони офіційно були в полоні. Уявляєш?
— Оце так історія. Я сподіваюсь, цього разу правоохоронні органи ним зайнялись?
— Авжеж. Він тут, у Комунарі, командує другим батальйоном.
— Це якийсь лютий пиздець, Командире.
— Будемо сподіватися, що війна вплине на нашу армію, і врешті еволюція й нас торкнеться.
— Тут не еволюція потрібна, а революція. Тому що розвиток пішов взагалі не в той бік.
— Ну, в принципі, потроху зміни відбуваються. Як ти кажеш «революційні».
— Наприклад?
— Знаєш нашого начальника фінансової служби?
— Хто ж його не знає.
— Він у бігах.
— В сенсі? — я здивовано вирячився на Командира.
— Попався на корупції.
— Ого! Я пам’ятаю, його навіть Комбриг прикривав.
— Так. А тепер всі гріхи звалили на нього.
— Ну, все одно звучить непогано.
— Згоден.
— Фріц! — озвався я до нашого кулеметника.
— Чого тобі?
— Скажи, хороший у нас Командир?!
— Скажу.
— Знаєте, хлопці, я по суті до війни жодної іншої служби за межами другого батальйону і не знав. Але за це літо я зустрів командирів, які докорінно змінили мій погляд на офіцерів. Ось ти. Командире, чергуєш з нами, копаєш, жерти готуєш, і в той же час твій авторитет не падає в очах солдатів. Навіть, якщо хтось суперечить, потім все одно піде і виконає наказ, а значить — тебе поважають. Загалом ти один з кращих офіцерів, яких я зустрічав за три роки служби.
— Прозвучало, як тост! — пожартував Командир.
— Загалом, увесь свій час тут я витрачу на вивчення твого феномену.
— Якого ще феномену?
— Коли авторитет не тримається на маті, покараннях і відчуженості від рядового складу.
— Амінь, — Фріц урочисто підняв чашку з чаєм і відпив.
— Ви не дивились в інтернеті, скільки там уже долар? — Командир запитав і дістав з кишені телефон.
— Здається, шістнадцять гривень був, коли я останнього разу дивився, — відповів Фріц.