Мій світ існував виключно в рамках отриманих в дитинстві інструкцій. Але на війні я потрапив в умови, де всі ці правила абсолютно не працюють, і моя, сформована упродовж всього життя, картина світу зруйнувалася, як картковий будиночок. Моя свідомість вже не знала, як сприймати інших людей, ситуації, батьків і все, що відбувалося навколо. І від цього я божеволів. Тепер моє завдання — скласти цей будиночок знову. Сформувати нову картину світу і правильно вставити в неї свій новий досвід.
— Алло, — відповів я на дзвінок.
— Здарова, Механ, — пролунав голос Фріца.
— Здарова.
— Як у тебе справи?
— Непогано. У Києві з дівчиною.
— Ну, нічого собі! Ми значить в АТО тут дупи морозимо січневим морозом, а ти там у затишку й теплі.
— Ну якось так. Мені тебе пожаліти? — піддів я.
— Постараюсь прийняти це як чоловік, — засміявся мій давній товариш.
— Слухай, як там у вас обстановка?
— Ми тут недалеко від Донецького аеропорту. Пострілюють.
Ми ще поговорили хвилин десять. А коли поклав трубку, мене не залишала думка, що час повертатися.
У частину мені потрібно було повернутися післязавтра, але я приїхав на день раніше й одразу попрямував до свого командира батальйону.
— Товаришу майоре, дозвольте.
— Так, заходь.
— Товаришу майоре, дозвольте, я відправлюся до третього батальйону?
— Тобто?
— Ну, як я був раніше відряджений до третього бату. Ми зараз у ППД, а у них бої. Я тут не потрібний, а там від мене користь буде. Я механік-водій, а вони єдині в бригаді, у кого ще залишилися БМД.
— Ні. Мені потрібні люди тут. До того ж, скоро і ми виїжджаємо.
Я був упевнений, що навесні я звільнюсь, і мені хотілося встигнути зробити якнайбільше. Я трохи засмутився, що мене не пустили до хлопців, які для мене стали рідними, але, і в своєму баті я міг бути корисним, тим більше, що за словами Комбата, ми теж скоро виїжджаємо. Добре, хоч Компас відновився після свого поранення — не так сумно буде.
Я спробував набрати Фріца, але у нього, як зазвичай, не відповідав телефон. Вирішив набрати Командира, щоб запитати, як у них справи.
— Алло?
— Командире, це механ.
— Ааа, привіт.
— Відпрошувався у свого начальства, щоб до вас відправили, але не дали добро. Як у вас справи?
— Сьогодні вранці був бій. Довелося відступити. Фріц загинув.
Армія — зло. Але сьогодні, це потрібне зло. Благополуччя всього світу будується на крові, і ми — ті виродки, які проливають кров заради цього світу.
Ми люди, що проливають кров заради миру, як би абсурдно це не звучало. Ми — витратний матеріал. Ресурс. А коли ми виконаємо завдання, самі добровільно вирушимо в утиль. Передумови до цього я вже бачу в своїй поведінці та думках. Напевно, після того, що ми тут робили і бачили, там нам і місце.
— Алло.
— Привіт. Завтра вранці їдемо в АТО. Тому збирайся і біжи в казарму, — це був голос мого командира відділення Компаса.
— Слухаюсь, товаришу сержанте, — радісно відповів я.
Зібравши сумку і викинувши всю їжу з кімнати, я прийшов, ні, примчав у бригаду.
Вранці ми завантажились у БТРи і поїхали туди, куди мене так тягнуло. Хтось ляпнув, що ми будемо допомагати виходити хлопцям у Дебальцевому з оточення. Тож настрій у всіх був більше ніж бойовий. Ніч ми перечекали в Костянтинівні в якомусь занедбаному багатоповерховому будинку, а вранці знову завантажились у машини і виїхали.
Проїхавши буквально хвилин сорок, ми чомусь зупинились, але двигуни «Буцефалів» продовжували працювати. Сидячи в БТРі, я оглянувся навколо. Хтось спить, хтось дивиться в телефон, хтось потягує цигарку. Я дивився на свій автомат, потім — на хлопця, що сидів праворуч, він спить. Я знімаю запобіжник на своєму автоматі. Через шум двигуна клік не почув навіть я. Потім знову дивлюсь на своїх друзів по нещастю. Ніхто не звертає на мене жодної уваги. Я впираю приклад автомата в цинк з боєприпасами, що лежить між моїми ногами, «ствол» спрямовую до свого підборіддя, кладу палець на спусковий гачок і створюю незначний тиск на нього. Знову пробігаю очима по хлопцях, що їдуть зі мною, їх семеро. Ніхто не бачить, що я роблю. Зараз БТР рушить, машину смикне, спусковий гачок під незначним зусиллям пальця запустить механізм всередині «ствольної» коробки, і мені в голову вилетить куля у мідній оболонці, яка збавить мене від збирання різноманітних карткових будиночків та розкиданих пазлів у моїй голові. Зараз…