Одного разу, коли я був ще у першому класі, але вже не вірив у Діда Мороза, Дядько подарував на Новий рік касетний плеєр. Правду кажучи, на той час мене мало цікавили подібні речі, я розраховував отримати іграшку, скажімо, якогось круглого різнокольорового робота, а якби у нього ще й лікті з колінами рухалися, то й знепритомнів би від щастя. Тому я радше засмутився, ніж зрадів, і мав дурість сказати про це Дядькові. Тоді вже він засмутився:
— Блін, я у твої роки мріяв про такий плеєр. У нас із твоєю мамою була можливість слухати музику лише на бобінах, та й то Дід купив магнітофона, коли нам було років по 10… Ти спершу послухай, може, все ж таки сподобається.
З кислою фізіономією, похитавши головою, взяв дві касети, які Дядько мені дав разом із плеєром, і відніс їх до кімнати. Час від часу вставляв у вуха навушники і все ж таки слухав. Це були збірки популярних вітчизняних виконавців. Пам’ятаю, що часто доводилося міняти батарейки, а нові навушники тоді коштували півтори гривні.
Нічого особливого той плеєр у моє життя не приніс, але через п’ять років у мене з’явився магнітофон, який видавав звук трохи кращий. От на ньому я вже слухав усе підряд, від Арії до Емінема, від Enigma до Глюкози. А ще через вісім років Дядько вкотре звершив вчинок, який вплинув на все моє життя. Під час одного зі своїх тижневих візитів додому привіз новий МРЗ-плеєр Samsung YP-T7. І ось тоді я вже перейнявся звуком по-справжньому. Заплющуючи очі, бачив багато різнобарвних візерунків, які рухались і змінювали свої форми й колір під ритм та настрій музики, неначе заставки на Windows Media. Я подумки розподіляв сцену між усіма інструментами, які чув, мені подобалося дослухатись до окремих звуків, уявляти, на якій віддалі вони один від одного, які форми створюють і як рухаються у просторі. Все, що чув, з’являлося в голові у вигляді образів. Це була справжня ейфорія, викликана магією музики, а не хімічними препаратами. Я почав по-справжньому любити звук і формувати свої смаки.
Попса мене абсолютно не приваблювала. Справжнім випробуванням також були кліпи реперів-торчків, що читають про важке життя на районі з косячком у зубах і димом, що піднімається з рота на тлі напівзаплющених очей. Така музика — ознака деградації. Створювали її зовсім не дурні, але для дурних, на яких можна було впливати, стимулюючи найниціші людські інстинкти. Коли такого продукту забагато, як було у моєму дитинстві, це означає лише одне: маса деградантів, які вимагають поживу для своїх вбогих мізків, стала критичною. Попит породжує пропозицію. Дурні вимагають, безсоромні заробляють. Музикант, що продукує подібний ерзац, схожий на священика, що наставляє свою паству ненавидіти інакодумців. У тому, що окремі персонажі, проїхавши сотні, а то й тисячі кілометрів, потрапляли під приціл мого ПКТ, значну роль відіграли Круг, Бутырка та всілякі шуфутинські. Вони виростили ціле покоління деградантів, а можливо, й не одне. Мені на місці цих «музикантів» було би страшно помирати.
Юність пройшла з Бі-2, ДДТ, Led Zeppelin, Alice Cooper, Deep Purple, Земфірою, групами Queen, Сплін, System of a Down, Slipknot, Moby та багатьма іншими. Я ніколи не шкодував про час, проведений з цією компанією. Став старшим, звернув увагу на класику. Під час прослуховування класичної музики, особливо мінорної, космос, що з’являється перед очима, інакший, чутливіший. Не знаю, як це ще пояснити, але мені здається, навіть якщо Бетховен і Верді нагрішили у своєму житті, то число душ, які вони вилікували (і ще вилікують!) за сотні років, їм обов’язково зарахується.
Потроху почав відбирати улюблені композиції у кожного виконавця і складати їх в одну теку. Треків ставало все більше, і мені доводилось їх класифікувати за жанрами та особливостями. Я дуже любив порядок. За вісім років зібрав близько півтори тисячі улюблених пісень. Півтори тисячі треків, які не набридають…
Моє захоплення звуком аж ніяк не виняткове. Дуже багато хто фанатіє від музики. У майбутньому вона відіграла значну роль у моїй поведінці на війні. Вона розслабляла і надавала сили тримати себе в руках у моменти, коли я міг цими руками наробити багато страшних речей. Вона створювала у свідомості атмосферу для відпочинку, навіть коли навколо було мокро, холодно і брудно, я міг розслабитися з навушниками у вухах.