Літо після восьмого класу перед дев’ятим було багатим на події, найбільш насиченим літом шкільного періоду. Саме тоді з’явився плеєр, що так уяскравив моє життя. Тоді ж колекція доповнилася найціннішими монетами. Того літа мене навіть на море звозили. У те літо я почав активно цікавитися дівчатами. Погуляв з кількома і злякався. Непокоїло, що можу стати подібним до одного з тих, у кого все підліткове життя зводилося до недозрілих любовних переживань. Напевне, це звучить дивно, але мені видалося це нелогічним, і я віддав перевагу заняттям спортом.
Авжеж, як і у будь-якого чотирнадцятирічного хлопця, мої гормони грали дай Боже. Але я сам собі чесно признався, що через соромливість секс мені не світить. Тому обрав простіший варіант — спорт. Тут все зрозуміло: чим старанніше тренуюся, тим швидше прогрес, усе залежить винятково від мене. З дівчатами складніше.
Моє захоплення турніком сягнуло апогею: я не просто підтягувався сотні разів щодня. Я вже міг робити серйозні силові вправи. Окрім того, почав займатися боксом і карате.
У секцію потрапив обхідним шляхом. Саме тоді почалися регулярні війни з батьками через відвідування комп’ютерних клубів — Lineage 2 (в народі просто «Лінійка», яка набирала популярності). Я вигадував різноманітні способи пограти так, щоб батьки не здогадувалися про це. Зазвичай просто прогулював школу. Але якось, на початку весни, двоє однокласників запропонували піти з ними на тренування з боксу… Секція була поруч із комп’ютерним клубом, і черговий план визрів у голові.
Це здавалося ідеальним варіантом — пропадати на кілька годин, і при цьому батьки були б свято переконані, що я на тренуванні.
Але на щастя, все ж таки спробував позайматись. І знаєте, мені так сподобалось, що я не пропускав жодного тренування. Більше за те, згодом навіть приїжджав на тренування на дві години раніше за інших, займався із тренером, доки ще нікого не було, а потім ще дві години з рештою.
Спершу, ясна річ, боксував гірше за однокласників, які займалися довше за мене, і дуже болісно це переживав. Зачіпав той факт, що я в чомусь слабший за них, і це мотивувало. Я розширив свої тренування і став бігати вечорами. Попервах по два кілометри, згодом — по три, а пізніше — по шість і по дев’ять. Був переконаний: коли тренуватимуся більше, то матиму перевагу над іншими. Мої слабкості змушували працювати все більше і все частіше. Ходив на тренування вже не тричі на тиждень, а щодня. Позаяк грошей на спортінвентар у мене не було, тренер, побачивши мої старання, подарував старі радянські рукавиці зі шкіри лами та з кінським ворсом. Усі їх називали крабами через зовнішню подібність із клешнями. Такі самі рукавички можна побачити на Мохаммеді Алі під час його боїв. Дійсно, рукавички були дуже старі, але добрі. Я досягнув рівня однокласників за місяць, при тому, що вони займалися три. Ну, а я через три місяці вже стояв у парах із розрядниками, а через півроку з КМСами. На мене звернув увагу один дядько, який також займався в тому залі. Свого часу він нокаутував чемпіона Європи, але потім усе втратив, бо захопився алкоголем і наркотиками. Він став тренувати мене індивідуально, тоді як усі тренувалися групою. Я зростав дуже швидко.
І раптом змінюється тренер, з ним приходить до секції багато нових хлопців та йдуть деякі старі. Пішов і дядько, що займався зі мною індивідуально. Взагалі тренування продовжувались, і все було непогано. Та одного разу тренер покликав мене до себе у каптьорку, показав на стілець, запропонував сісти. Я відмовився, бо не хотів охолоджуватися, позаяк запросив він мене безпосередньо під час заняття. Почав розповідати про майбутні змагання, а я уважно слухав. І раптом після слів про розряд, який, як він сказав, мені світить, прозвучала фраза про суму в 700 гривень. Мені стало не по собі. Я нічого не відповів цьому старому упирю, просто розвернувся, попрямував до роздягальні, перевдягнувся, пішов і більше ніколи туди не повертався. За кілька місяців тренувань, нехай їх було небагато, я по-справжньому полюбив бокс. Ні, навіть не полюбив, я захворів боксом. Аж так, що уві сні придумував для себе нові комбінації. І раптом дізнаюся, що це все не має значення. Не важливо, як добре я боксую, бо коли не заплачу грошей, то жодних титулів у мене не буде. Він вимагав хабаря!
Я пішов займатися до іншого залу і ніколи вже не повертався. Жодні змагання мене більше не цікавили, і я просто тренувався у своє задоволення, доки не пішов до війська. Мовчки приходив, відпрацьовував дві години і йшов. Я дуже любив бокс. Але тепер я любив його мовчки.