Ця книга зачепить кожного, як мінометна міна, що вибухає під ногами. Десантник Валерій Ананьев — незвичний для літератури автор художнього твору. Хлопець з доброю посмішкою та чудовою українською мовою, тихий та виважений, він насправді обпечений зсередини вогнем війни та багатьма сімейними трагедіями.
Валерій виріс у суспільстві дев’яностих-двотисячних, у хаосі, де багато людей були кинуті напризволяще, бо кожен намагався вижити поодинці, де більшу частину часу хлопець був на самоті. Самотність та ненависть до тих, хто його ображав, загартувала Валерія так, що страшно про це читати. Так, він нічого не приховав, він оголив свою душу та виставив її напоказ.
Валерій написав книгу, яка починається зі спроби головного героя покінчити самогубством. І в цьому інтрига — чи натисне він на гачок?
А інша інтрига — а чому він, самотній та ображений на світ, вирішив піти у пекло, щоб бути готовим віддати життя за інших, за народ і за Україну? Адже він по життю не був наділений увагою?
Ананьев у лавах 25-ї Повітряно-десантної бригади пройшов дуже багато, запеклі бої літа 2014 року. Багато було втрат, багато тих, хто злякався. Але не Валерій. Він був готовий до війни, бо у глибині душі в нього йшла війна із самим собою. І всю книгу, повну драматичних подій, він вів і цю війну, і вирішував питання — чи натиснути на гачок?
Читайте — це дійсно блискучий зразок не лише військового, але, на моє переконання, і художнього твору. Пишаюся тим, що маю честь написати кілька слів, що читав цей твір одним із перших, що допомагав у деяких питаннях щодо створення книги. Дякую, Валерію, для мене головне, що ти переміг.
Олександр Положинський — лідер гурту «Тартак», проекту «Був'є» (2014), співак і шоумен, ведучий радіо «НВ».
Це книга про війну. Про війну з ворогом — нещадним і підступним. Про війну з нечистю і продажністю. Про війну з недолугістю та занепадом. Про війну зі спокусами, зі слабкостями, з нерозумінням і неприйняттям тебе світом, в якому ти живеш. Але й про війну із самим собою — таким, який ти є зараз, щоби стати таким, яким ти будеш потім.
Ц книга про любов. Про любов до людей, які тебе окрилюють і Підтримують. Про любов до країни, в якій і за яку ти ведеш свою війну, бо це твоя країна і твоя країна — це ти. У тому числі й ти. І ті, кого ти любиш. Це книга про любов до життя, яким би важким і нестерпним воно іноді не здавалося. Бо ти знаєш, що цей біль, цей бруд і ця потворність завжди можуть змінитися на щось світле, прекрасне, щасливе і радісне — таке, яким ти хочеш бачити світ і своє життя у ньому.
А ще ця книга про честь. Про те, що не завжди цінується широким загалом, але є однією з найвищих цінностей людини, як би пафосно це не звучало. Це те, що часто проявляється за несподіваних обставин навіть у тих людей, які ніколи й не думали про це слово та його значення. І навпаки — дуже часто її, цієї честі, не виявляється у тих людей, які, здається, мали би бути взірцем найвищих чеснот для інших, мали б вести за собою і надихати.
Я маю честь товаришувати з автором і бути одним із перших читачів цієї книги. Я майже проковтнув її — прочитав за дві доби, виділяючи читанню кожну вільну хвилину вдень (а їх у мене було не так і багато) і потім зачитуючись до півночі. Книга читається легко, вона захоплює і не відпускає. Вона викликає безліч різних емоцій і чесно розповідає про те, про що говорити вголос не прийнято. І коли я раптом дійшов до останнього слова, я спіймав себе на думці, що мені мало і я хочу ще. Щиро бажаю кожному з вас пережити це ж відчуття і порекомендувати книгу іншим.
Сергій Кузін — музикант, продюсер, ведучий ранкового шоу «Камтугеза» на «Radio ROKS»
У меня четверо детей. Две дочери и два сына. Старший сын — ровесник Валеры. Он живет в другой стране совершенно мирной жизнью айтишника, готовится к свадьбе и, я уверен, не понимает до конца всего, что происходит в Украине. Первым делом я дам прочитать эту книгу ему. Обязательно. Женя должен знать, как его ровесник, простой украинский парень Валера, проживает свою жизнь. Как трудно иногда остаться человеком. Что такое война. Почему мужчины берут в руки оружие. И почему жизнь состоит из преодолений. Как сложно и больно быть честным по отношению к самому себе. И почему надо жить так, чтобы не отворачиваться от своего отражения в зеркале. Для меня эта книга — исповедь. И она не о том, как жил и живет автор, а во имя чего он живет… а это, ребята, дорогого стоит. Счастья тебе и немного удачи, десантник Валерий Ананьев. И ещё… Я надеюсь, что младший мой сын — Артёмка — когда-нибудь скажет мне: «Как хорошо, что уже нет войны»… «Да, война закончилась, сын, — отвечу я. — Ты живешь в прекрасной, лучшей на земле стране». И скажу я это благодаря в том числе и автору этой книги. Жму руку! А читателям — постарайтесь не просто прочитать, а пережить это вместе с героями книги.