— Хто ще хоче мене перебити? — спокійно запитав Старшина. — Черговий!
— Я, товаришу старший прапорщику! — швидко вимовив, підбігши до Старшини, солдат з ножем на поясі.
— Це вам допомога в наряді сьогодні вночі.
— Слухаюсь.
— Ти чув, чудовіще? — запитав суржиком Старшина у хлопця, що сидів на підлозі і тримався за живіт.
— Так точно.
— Встань, а то так скрутився, немов би зараз здохнеш.
— Рота, упор лежачи прийняти!
Усі впали, приготувавшись віджиматись. Але далі жодної команди не було і ми так і застигли.
— Я бачу, що ви зовсім не втомилися. Ну що ж, зараз виправимо це, щоб погані запитання не заважали вам солодко спати, — продовжив Старшина, повільно крокуючи повз стрій з руками за спиною.
Хлопець, повз якого проходив Старшина, не витримав і поклав одне коліно на підлогу.
— Та ти ахуєвший бабкін внук. Наєбать мене вирішив?
— Зовсім ні, — напруженим голосом відповів солдат, піднявши коліно з підлоги.
— Як ти будеш жінку свою єбать, якщо ти такий немічний? Ти ж здохнеш від безсилля після двох поштовхів.
По роті пробігся смішок.
— Відставити сміх! Встати! Досить? Чи продовжимо сон наганяти?
Рота мовчить.
— Дуже добре. Значить, продовжимо вечірній ритуал.
Почалася перекличка, після якої ми всі попрямували до ліжок. Коли всі вже лежали, між рядами ходили днювальні з числа служивих і перевіряли, як ми спимо. Один з них звернувся до мене з єхидною посмішкою:
— А ти чого не спині, тебе заколихати?
— Ні. — сказав я і закрив очі.
Старшина поводився суворо тільки з нами, «слонами», як тут називали молодих солдатів. З тими ж, хто прибув в «учебку» на перекваліфікацію, Старшина спілкувався, як з рівними собі. Навіть ті, хто прийшли на контракт після «строчки», мали деякі привілеї, наприклад, користування душем із бойлером. Старшина просто створював умови для відсіву слабких і тих, хто здався. Напевно, це логічно. Те, що ми пережили за ці три місяці, цілком може привести слабку людину до суїциду. Тому дії Старшини звужували коло потенційних жертв шляхом відсіву. Ну або ж він просто був садистом. Хоча я більше схильний до першого варіанта.
Не бажаючи, щоб мене заколихали, я заплющив очі. Я не бачив жодних снів, просто закрив очі й розплющив їх знову, почувши «Рота, підйом!»
Третій день був цікавішим від попередніх. По-перше, нас поділили по взводах з урахуванням наших майбутніх посад: механіки-водії БМП (я єдиний, хто навчався на БМД), наводчики і стрілки. По-друге, у нас усіх забрали телефони. З цього моменту жодного зв’язку із зовнішнім світом. По-третє, сьогодні ми вперше мали потрапити в лазню і отримати військову форму.
— Раз на тиждень ви будете відвідувати лазню, — говорив нам прапорщик у клубі в перший день мого прибуття в частину.
Почувши тоді ці слова, я наївно подумав, що він має на увазі справжню лазню, де ми будемо паритися. Не знаю, як я міг припустити таку дурість. Лазня — це звичайний душ, який ми будемо відвідувати лише раз на тиждень, а потім шість днів ходити брудними і пітними. Так, армійська лазня — це самий звичайний душ, точніше кілька десятків кранів у великому приміщенні.
Ми вишикувалися внизу казарми й пішли великим строєм із двохсот чоловік у бік лазні, до якої було кілька кілометрів. Саме двохсот, а не двохсот тридцяти. Бо близько двадцяти осіб висловили своє небажання продовжувати службу й поїхали додому.
Погода була мерзенна і холодна, але Старшина по дорозі так замучив нас стройовою, що всім було навіть жарко. Лазня розташовувалася за частиною, і щоб у неї потрапити, потрібно було пройти через приватний сектор. Я вперше за три дні вийшов за ворота, побачив цивільних людей та цивільні автомобілі. Я згадав, що буває свобода. З’явилося дике бажання втекти. І в очах моїх товаришів по службі я бачив, що не в мене одного. Ці три дні здорово натиснули на психіку. Поводження, як із худобою, все ж-таки зробило свою справу. Можливо, ця прогулянка була ще одним інструментом тиску на психіку… особисто я готовий у це повірити: бажання втекти стало просто нестерпним.
Лазня — це радянська одноповерхова потворна будівля, куди нас усіх завели і наказали роздягатися. Багато хто соромився і не поспішав знімати нижню білизну, а хтось, навпаки, поводився так, немов би всі мають захоплюватися його ґаздівством. Але більшість все ж таки відчували деяке збентеження, зокрема і я. Близько десяти хвилин ми стояли голі й очікували, доки помиється попередній підрозділ. Нарешті нам дали команду заходити. Я пішов у своїх капцях із тканини і зайняв чергу в одну із кабінок. Незважаючи на те, що кранів було дійсно багато, на всіх все одно не вистачало, і більшість милися під одним краном удвох, а то і втрьох. Капці мої одразу набралися води, але я про них навіть не думав, потрапивши під струмінь гарячої води. Це було незабутнє відчуття. Гаряча вода розтікалася від голови по всьому тілу, а по шкірі пробігли мурашки судового захоплення. Я би так стояв вічність, але за мною вже вишикувалася черга, а Старшина кричав, що потрібно закруглятися. Три дні без душу — це багато. Якби я знав, що іноді мені доведеться ходити брудним по кілька тижнів… Я знову вийшов у приміщення, де лежали наші речі, і побачив, що по взводах вишикувалася черга на отримання форми. Деякі вже встигли її отримати і приміряли на себе.