Мені не довелося довго чекати, тому що в кінці першого ж місяця зі штабу прийшов наказ, що я маю отримати всі виплати, які мені винна бригада, оскільки їхала перевірка. Прохід у штаб був лише за перепустками, тому Пузатому довелося йти разом зі мною. На касі мені видали готівкою вісім з половиною тисяч гривень, що було тоді дещо більше тисячі доларів. Пузатому дуже кортіло, але він не знав, як видурити у мене ці гроші. Не придумавши нічого кращого, він попросив у мене позичити п’ятдесят гривень. Я розумів, що він мені їх не віддасть, але я не хотів, щоб він озлобився на мене. Віддав йому цей полтинник і забув. Можливо, якби я «включив бика» від самого початку своєї служби, одразу ж розставив усі крапки над «і», мене б рано чи пізно перестали смикати. Але я був дурний, наївний і недосвідчений. Часто прогинався під натиском, не бажаючи погіршувати своє становище. Морально я себе відчував трохи краще, ніж в «учєбці», але до стану гармонії було дуже далеко. Я не знайшов собі друзів, мені ні з ким було відверто поговорити або чимось поділитися. Залишалося тільки знову повертатися у свої фантазії та читати книги.
Згодом, бачачи, як загалом ідуть справи, я теж перестав ставитись до своєї роботи відповідально. Я все частіше намагався, як кажуть місцеві, «зашаритись».
Розпорядок дня і тижня був такий самий, як і в «Десні». Понеділок — «командирський день», а отже, всі офіцери на місці, і «заїбати» особовий склад після вихідного приносить їм особливе задоволення. Вівторок — день повітряно-десантної підготовки. Але я ще в цьому не тямив, і мені давали якусь іншу роботу. Середа — день РХБЗ (радіохімбіозахисту), чи як його називали місцеві — «гумовий день». Це день, коли весь солдатський склад зобов’язаний носити з собою протигаз і загальновійськовий захисний костюм. Вищий офіцерський склад, у свою чергу, іноді (завжди) впадав в особливо веселий настрій і проводив тренування з нормативного натягування усього цього барахла на час… інколи всередині бойової машини, що виглядало особливо еротично. Четвер — це був найправильніший день. Проводилися стрільби чи водіння бойових машин. Але навіть правильний день завдяки організації наших командирів ставав лютим маразмом. Заходи, які мали зайняти кілька годин, могли розтягнутися на цілий день. П’ятниця — «парковий день», що означає прибирання і техобслуговування автотранспорту та бойової техніки. Субота — час, названий ПГД. У цей прекрасний вихідний день усі займаються капітальним прибиранням казарми, прилеглих територій та військової частини з воістину армійським розмахом. Будь-які поверхні протираються хлоркою, підлога миється з милом і піною, а всі меблі виносяться на вулицю. Неділя — це довгоочікуваний вихідний: в «учєбці» ми прокидалися на годину пізніше і мали відносний відпочинок протягом усього дня. Коли ж я став контрактником, вихідний у мене був раз на два, а то й три тижні: позаяк я був цапом-відбувайлом або лохом в їх розумінні, мене ставили відповідальним по підрозділу замість офіцера у вихідний день. Ну, або ж я банально потрапляв у наряд.
Після закінчення двох місяців моєї служби в десанті відбулася знаменна подія. Мене покликали в канцелярію командира роти. Я зайшов. Там сиділи ротний і Зампотех. Ротний запитав у мене, чи хочу я стрибати з парашутом. Я радісно відповів, мовляв, звісно, так. Тут у розмову встряв Зампотех, який єхидно став мені розповідати, що за надану честь стрибнути я маю бути дуже сильно вдячний, позаяк ще не всі навіть офіцери закрили річну програму (є загальна програма для десантників — п’ять стрибків на рік, щоб отримувати надбавку до зарплати на майбутній рік). А в кінці своєї промови прямо сказав, що я маю принести п’ятдесят гривень, щоб отримати можливість стрибнути. Але гроші сказали віднести Пузатому.
Це було найпростіше розставання з півсотнею за час моєї служби. Як тільки я заніс Пузатому хабар, мене відправили на двотижневу підготовку до стрибків. Група була досить велика, осіб тридцять. В основному це були нові контрактники з усієї частини і кілька строковиків. Це були приємні два тижні. Я не бачив своїх начальників, строковиків, не займався якоюсь дурною роботою, а навчався справі, яка була для мене дуже цікавою. Нас навчали конструкції парашута, його укладанню перед стрибком, поводженню з ним до і під час стрибка, відпрацьовували на тренажерах дії під час польоту і в критичних ситуаціях. Було дуже цікаво. Єдиним і величезним мінусом був жахливий мороз. Заняття проходили на вулиці, парашути замітало снігом, пальці на руках і ногах німіли, але, попри те, я все добре засвоїв.