Мій новий командир роти не був поганою людиною. Навпаки, на тлі інших покидьків він виглядав найбільш прийнятним. Але мав величезний недолік: він був м’якою людиною. У колективі офіцерів я ніколи не бачив, щоб він комусь суперечив чи щось грубо говорив, навіть офіцерам, які були у нього в підпорядкуванні, наприклад Пузатому. Більше того, збоку здавалося, що це Зампотех, Пузатий, Опудало і Старшина рулять підрозділом, а не він. А він лише відповідає за роту перед вищим начальством. Коли шакали у його присутності намагалися збити за зальоти або, як з мене, за стрибок, гроші чи пиво, він лише мовчав і ніяково посміхався.
Із самого початку він до мене ставився абсолютно нормально, але з часом, бачачи ставлення до мене інших офіцерів роти, він також почав вважати, що я повний нетяма.
Загалом невдоволення до мене з боку начальства полягало нібито в тому, що я не відповідаю своїй посаді й не виконую своєї роботи. Та, так і було. Я став дуже аморфним. Інколи у мене з'являлося прагнення щось зробити, але через кілька тижнів траплялося щось таке, що мене обламувало, і я знову просто плив за течією. Виправдань тому я можу згадати безліч. Наприклад, мене посадили на машину, в якій я взагалі нічого не розумів, і сказали: «На. Ремонтуй. Там на столі книжка з ремонту». У книжці я нічого не зрозумів, навіть після телефонної розмови з моїм дядьком. Що таке патрубок, хомут, ресора? І в мене опустилися руки. Щоразу, коли в роті організовували водіння, мене ставили в наряд. Внаслідок цього проблема стала зачарованим колом: коли була можливість попрацювати з машиною разом із досвідченішими колегами, мені через недосвідченість давали найтупішу роботу, досвіду я знову не отримував, і наступного разу мене знову ставили в наряд або на тупу роботу. Поступово я став заручником образу нетями і невиправного ледаря. При цьому не робив ніяких кардинальних дій, щоб змінити ситуацію. Ось у цьому й була моя провина і моя слабкість.
Навесні, коли вже вся рота була у зборі, у нас почалися батальйонні навчання. І на час заходу мене поставили на посаду помічника гранатометника. На всіх підготовчих стрільбах до навчань, де була задіяна машина, мене жодного разу не посадили за важелі. Я навіть набрався нахабства, підійшов перед навчаннями до Зампотеха і попросив посадити мене за важелі МОЄЇ машини, але цього не сталося. На моїй машині поїхав інший солдат, а я був помічником гранатометника. Гранати подавав. Заради справедливості варто сказати, що хлопці, які приїхали з «Десни», дійсно набагато більше розбиралися в машинах. У «Десні» вони проходили навчання в десантному батальйоні, а там був цілий взвод механів і, звісно, ними займалися. Коли ж я проходив навчання, то на дві сотні осіб я був єдиним, хто навчався на механа БМД. Тому на мене вирішили не витрачати часу, а просто у папірцях намалювали цифри.
Одинадцята вечора. Рота спить. Приміщення прибрано. Черговий сидить у «битовці». Я стою на тумбочці, а другий днювальний спить до другої ночі — зараз його черга відпочивати. Стук у двері. «Мабуть, перевіряючий прийшов», — подумав я.
— Черговий роти на вихід! — сказав я голосним шепотом, щоб нікого не розбудити.
По дерев’яній підлозі почувся стукіт берців, які бігли. Я вказав пальцем на двері. Той підійшов до них, подивився у вічко, відкрив і зробив крок назад, приставивши кінчики правої долоні до скроні.
— Товаришу старший лейтенанте…
— Мені похуй, — сказав Пузатий, заходячи в казарму. Слідом за ним маячіло Руде Опудало.
— Порядок? — п’яним голосом поцікавилося воно.
— Так точно! — відповів сержант строкової служби.
Два п’яних тіла з рюкзаками попливли до канцелярії командирів взводів. Бля, тепер, незважаючи на те що казарма зачинена, я не міг зійти з тумбочки і сісти відпочити: віднині ми під невсипущим оком командування. У кабінеті включилася музика.
У них в обох були дружини і діти, проте так само, як і більшість офіцерів того часу, вони не поспішали додому. Вони віддавали перевагу не сімейному затишку, а пиятикам у казармі з подібними собі істотами.
Товариші офіцери виходили з кабінету лише, щоб покурити і справити потребу. Під час одного із таких заходів Пузатий зупинився біля мене і сказав:
— От нахуй ти тут потрібен?
— В сенсі?
— Ну а що, ти добре розбираєшся в машині? Ти погано робиш свою роботу.