Мені розповідали, що коли лебеді селяться у водоймі, то руйнують усі чужі гнізда і виживають усіх інших птахів. Такі собі гопники у світі дикої природи. Не знаю, чому я згадав про це…
Подивився на телефон, пісня грає вже сім хвилин, залишилася хвилина. А що там наступне? «Learning to fly». Чудово. Кидаю телефон у кишеню і простягаю праву руку відкритою долонею до неї, торкаючись злегка її руки. Вона кладе свою долоню на мою, я стискаю пальці, роблю крок назад і кивком показую на тротуар уздовж ставка. Посміхаючись, вона мовчки погоджується, і ми йдемо під руку. Я махнув рукою хлопцям, ті, посміхаючись, махнули мені. Напевно, вони увесь цей час спостерігали за нами і не розуміли, що відбувається. Я, чесно кажучи, і сам не дуже розумів, що відбувається. Знову подивившись на телефон і побачивши, що пісня закінчується, я вказав пальцем на навушники, вона їх зняла, я сказав, що більше немає нічого вартого уваги, склав і сховав їх у кишеню. Нарешті ми познайомились. Близько години ми гуляли по парку, потім я запропонував піти перекусити. Пішли в піцерію і просиділи там, розмовляючи, до самого вечора. Не сказав їй, хто я і чим займаюся. Вже давно зрозумів, що мої наївні фантазії щодо того, що дівчатка захоплюються мужніми десантниками, це просто вигадки, які не мають нічого спільного з реальністю. Ми домовилися зустрітись і погуляти завтра. І так ми прогуляли кілька днів. Зрештою, я їй все ж-таки розповів, чим займаюся, тому що не придумав, як пояснити, чому кожен день в одному й тому самому одязі й чому на мені ці китайські гумові капці з моїми ініціалами. Вона показувала мені місто, ми пройшлися по крамницях і підібрали мені нормальний цивільний одяг. Разом з нею я вперше у своєму житті сходив у кіно. Ми просто гуляли, розповідали одне одному історії, жартували і сміялися.
Під час однієї з прогулянок вона сказала, що її батьки їдуть, і я можу з суботи на неділю залишитись у неї, нормально поїсти, полежати в гарячій ванні. Ванна. Я взагалі забув, що вона десь існує. Звичайно ж, я погодився. Питання зі шпиталем я планував вирішити згодом.
Спробував відпроситися у лікаря, але мені не дозволили. «Це ж військовий заклад, — відповів він. — Ви вже зовсім розперезалися, товаришу солдате. Що, свобода розбещує?». Але хто такий військовий лікар-полковник порівняно з теплою ванною, домашньою вечерею і переглядом кіно з чарівною дівчиною. Я поговорив із військовими пенсіонерами, попросив їх підстрахувати у разі чого, і вони, мабуть, згадавши свої молоді роки, благословили мене й дали своє формальне «добро». План був простий і банальний. Після вечірньої перевірки я відчиняю вікно, вистрибую і біжу до жаданої волі через паркан, а вранці перед перевіркою я телефоную «однорукому» знайомцю і той допомагає мені залізти назад у вікно, яке було на висоті двох метрів.
Після того як увечері всіх порахували, я, не гаючи часу, приступив до операції. Через кілька хвилин я вже йшов по Дніпру у напрямку її будинку і слухав музику. Проходячи повз аптеки, дещо згадав. Дещо дуже важливе. Зайшов і купив презервативи. На всякий випадок. На щастя, багатий досвід у процедурі купівлі цих виробів я здобув ще в дитинстві під час своєї реалізації підприємницьких проектів.
Спеціально завернув на проспект Карла Маркса, щоб купити квіти. До речі, ніколи раніше не купував квіти. Тільки Мамі з Бабусею. Коли за хабар їздив додому на вихідні. Хабар був за те, щоб командири забули про мене в суботу, яка немовби також робоча.
У її батьків була хороша двокімнатна квартира практично у центрі міста. Вона впустила мене, обняла й поцілувала, я вручив квіти і відповів тим самим. Не знаю, як так вийшло, але якось вийшло, що ми простояли так, цілуючись хвилин п’ять, напевно. Не знаю. Час у такі моменти рухається за іншими законами.
— Ти спочатку у ванну чи повечеряєм? — раптом запитала вона.
— Ванна, — відповів я, розпливаючись у посмішці.
Описати словами те, що я відчув, занурюючись у гарячу воду, неможливо. Мене так розслабило, що очі заплющились, і я ледве змушував свої груди напружуватися, щоб легені наповнювались киснем. Не знаю, скільки часу я так пролежав.
— Ти там живий? — почувся її голос за дверима.
— Так, вибач. Мене так сильно розморило…
— Я сумую.
— Виходжу.
На столі вже чекала вечеря. Куряче філе, запечене з томатами, салат і пюре. Одразу згадав Бабулю, і слина заповнила рот.
Під час трапези ми розмовляли, я жартував, вона сміялась, і я починав реготати слідом за нею. У неї був кумедний сміх. Я люблю, коли людям весело.
— Ну що, підемо дивитися кіно? До речі, ти зможеш залишитися у мене сьогодні? — мимохідь запитала вона.