Він приїхав також не сам, з ним був головний майстер і ще якийсь хлопець років тридцяти. Я підійшов до них зі своїм сусідом, а інших «подільників» попросив постояти збоку і в разі чого підійти.
Ми всі привітались, і куратор одразу перейшов до справи, дістав документ і попросив мене підписати. Я посміхнувся і сказав, що не буду підписувати. Настав час вимагати гроші. Ця ситуація була абсолютно не стандартна для мене, і було вкрай важко переламати себе й сказати про це відкрито. Я щось мусолив, розмазував соплі, доки не встряв мій сусід і не сказав:
— Так, хлопці, ви ж проїхали таку віддаль на Москвичі не просто так, правильно? Давайте так, сюди ви кладете суму, — він кладе руку на багажник. — Сюди папірець, він розписується, кожен забирає своє і мирно розходимося.
Тут із лісу вийшли ще двоє наших друзів. У куратора дуже сильно почали трястися руки.
— Скільки? — запитав він.
— Те, що ви у мене відбирали за час мого навчання, і трохи зверху. Давайте, тисяча двісті гривень.
Він поліз на заднє сидіння, дістав з барсетки гроші, відрахував суму і тремтячими руками поклав їх на капот. Сказати по правді, я ніколи раніше не бачив, щоб у людини так тряслися руки. Підпис поставив, забрав гроші, побажав щасливої дороги і помахав ручкою. Обличчя у товаришів з ПТУ були дуже невдоволені. Майстер перед тим, як сісти в машину, так мені й сказав:
— Я був про тебе кращої думки.
Його слова я прийняв філософськи і на секунду навіть дуже серйозно задумався:
— Так, я теж був про себе кращої думки, — пробурмотів я собі під ніс.
Коли ми з хлопцями йшли по лісовій стежці назад у містечко, мій Сусід попросив грошей за свою допомогу. В принципі, справедливо. Я дав двісті гривень і пішов додому, а вони пішли бухати. Пізно ввечері Сусід прийшов п’яний і одразу ліг спати. Загалом він був хорошим хлопцем, трохи бидлуватим, трохи неохайним, але зате чесним і по-своєму правильним.
Ось так у мене з’явилися додаткові гроші, і саме тому я зі спокійною душею віддав Рудому Опудалу двісті гривень. Мене трохи мучила совість за те, що я зробив. І розлучитися із цими двомастами гривнями мені було навіть радісно.
Я все нижче і нижче опускався у своїх власних очах, і найстрашніше — не розумів, як вибратися з цього болота, що засмоктувало мене. А іноді мені ставало страшно: може, я насправді й не хочу з нього вибиратися?
З самого ранку батьки зателефонували мені й привітали з Днем народження. У мене ніколи не було якогось особливого відчуття у цей день. Якби не сім’я, я б взагалі забував про нього. Так було і цього разу. Абсолютно стандартний службовий день з якоюсь безглуздою роботою. Вже пізно ввечері, коли я збирався лягати спати, задзвонив телефон:
— Алло, — здивовано промовив я.
— Алло. Сину, привіт, — напівпошепки привітався зі мною Батько. — 3 Днем народження. Ти знаєш, що я дуже тебе люблю, ти у мене найкращий. Побажаю тобі лише здоров’я і залишатися таким же хорошим хлопцем.
— Дякую. Чому ти шепочеш?
— Сину, я в тюрмі.
— Ого. Оце так новина.
— Так. Мусора все-таки знайшли привід.
— На скільки тебе закрили?
— На три роки.
— Прямо, як у мене контракт, — посміявся я. — Дембельнемося майже разом.
— Все, сину. Я маю віддавати телефон, бо тут це заборонено.
— А чий це телефон?
— Однієї людини.
— Ну добре. Телефонуй тоді в будь-який час.
— Так. Давай, синку. Ще раз зі святом.
Йшов місяць за місяцем. Я змінювався. У цьому році мені виповнилося дев’ятнадцять років. Але чи став я дійсно старшим? Ну, за останній рік я точно подорослішав більше, ніж, напевно, за кілька років у цивільному житті. До речі, у десанті я повністю вилучив зі своєї мови слово «останній», тут замість нього вживають «крайній».
Як змінилася моя думка про армію? Достатньо, аби я не хотів мати жодного стосунку до цієї структури, яка по суті своїй є збіговиськом алкашів із підвищеним почуттям власної важливості через блакитний колір у деяких елементах свого одягу.
Я втомився слухати вигадки про повій, пиятики, втомився брати участь у словесних конфліктах і змагатися в їх колючості, коли хтось намагався за мій рахунок самоствердитись. Я настільки розкис, що справді був схожий на невдаху, якому можна звісити ноги на плечі.