Уууух, як стало цікаво, що ж трапилося в наметі? Тому я виліз з машини і пішов шукати свідків того, що сталося.
А відбулося наступне: коли командувач зайшов у намет до Комбата, він його не знайшов. Тому що замість нього на ліжку лежало бухе тіло, яке всю ніч пило та їло шашлик із баранини. Загалом Комбат сьогодні був не Комбат. Чарівник відібрав у тіла пістолет, накричав, не подарував п’ятсот ескімо, зате забрав з собою на блакитному гелікоптері. Напевно, на підвищення… Загалом безкоштовне кіно, яке показав чарівник, мені сподобалося.
Командування взяв на себе замкомбата з бойової підготовки, який ще місяць тому складав списки охочих їхати на Майдан як беркутня. Не подумайте, найвірогідніше, він не відчував якихось особливих почуттів до майданівців або до беркуту, він просто виконував наказ згори. Він просто військовий, без особистої думки, прав на яку він сам себе позбавив.
У цій історії був один однозначний плюс: я тепер знав, куди поділася баранина.
У нас були проблеми з питною водою і миттям особового складу, але начальство не збиралось їх вирішувати, посилаючись на те, що біля табору є джерело. А нам нічого не залишалось, окрім як використовувати його за призначенням. Милися ми в цьому джерелі водою, температура якої була трохи вище нуля. Замість фена у нас був степовий вітер, що висушував нас за хвилину. Суцільні плюси.
З питвом було не так добре. Вода із джерела жахливо смерділа. Один місцевий, вирішивши справити на нас враження, підвів запальничку до того місця, де йшла вода, але нічого не відбулося.
— Раніше вогонь спалахував, — сказав роздратовано.
Напевно, сірководень або ще якийсь газ виходив разом з водою.
Загалом холодною її пити ще можна було, але якщо вона нагріється, або не дай Бог чай з неї приготувати… можна одразу виливати, пити неможливо, аж до нудоти.
До нас у табір приїхав священик і освятив наші танки. Напевно, я повинен був при цій процедурі щось відчути… я, власне, і відчув — повну абсурдність того, що відбувається. Цього ж дня нам роздали медпакети. Вперше тримаючи в руці цю упаковку розміром з кулак, не міг натішитися. Це немов би добре, про нас піклуються. Ось тільки дата виробництва 1972 рік. Ну, якщо в мені зроблять дірку з кулак, можна спробувати заткнути її цим пакетом. Авось допоможе.
Ось це «авось» було девізом нашої армії. Не закручується гайка до кінця? Авось і так піде. Не дістає рука, щоб герметиком патрубок змастити? Авось згодиться. А потім по дорозі у машин катки відлітають, пальне тече, тощо.
Більше в таборі нічого цікавого не відбувалося. Хтось втрачав магазини з патронами, а потім крав у когось, щоб відшкодувати втрату, а ті крали далі, а ті далі… Ще в одного з наших танчиків двигун зловив клин. Але цю проблему ми вирішили — нам привезли новий двигун, і в польових умовах ми поміняли в БМД двигало. У моєї машини коробка передач вкрай збожеволіла. Передачі не хотіли включатись, а якщо включалися, то їх у будь-який момент могло вибити. Тоді машина різко гальмувала, що було дуже небезпечно, особливо коли на броні сидить екіпаж.
Навколишній антураж та зусилля нашого командування створили для нас умови досить насиченого місяця, проведеного на узбережжі Азовського моря. Ми пройшли курс виживання в несприятливих умовах, курси полювання на дичину, курс правильного реагування на весь спектр наказів керівництва в польових умовах (від дебільних до справді важливих), навіть на бойових машинках покаталися. Але персонально для мене, ці без сумніву цікаві заходи були затьмарені гайморитом, що знову розігрався. Мені з температурою й головним болем доводилося чергувати в мороз, митись у крижаному джерелі, займатися заготівлею дрів і подібними побутовими речами, які в нормальному стані не викликають особливих проблем.