Повертайся, будь ласка.
P.S. А фотка — для підтримки бойового духу :-) Це я, ага :-)»
Далі дата й ім’я.
Оце так справи… Я інколи викладаю в соцмережі фотографії з гарним змістом, щоб Мама не хвилювалась. І фотографії процесу приготування змії теж виклав. Мені це було потрібно для заспокоєння моїх рідних, але те, що хтось сторонній може зацікавитися моєю сторінкою, читати мої «новини» — я і подумати не міг.
Так, якщо я правильно зрозумів, волонтер передав мені банку ананасів, взяв мій номер телефону і розповів про мене дівчині, яка цю банку йому вручила раніше. І весь цей час вона стежила за тим, що я публікував на своїй сторінці, й, схоже, встигла закохатися. «Кільце» на шиї… моє золоте кільце. Або не моє?.. Одягнути — на душі боляче, а залишити десь — совість не дозволяє. Ніхто не знає, що це за кільце. Нехай так і залишається. Це нікого не стосується, крім мене.
— Алло, друже, привіт, — привітався я, не чекаючи стандартного «алло», як тільки взяли трубку.
— Привіт. Як там справи у Вас? — відповів волонтер.
— Усе тихо. Це ти приїжджав і передав мені лист?
— У мене не вийшло. Там інші хлопці приїхали.
— Слухай, а що це за дівчина?
— Хороша дівчина, гарна, розумна, добра, — він засміявся.
— Друже, ти знаєш, що сватання — справа невдячна?
— А хто ж вас сватає? Я просто розповів їй, кому віддав фрукти, і показав твою сторінку в ФБ.
— Ясно. А дай мені її номер, будь ласка.
— Так, зараз СМСкою пришлю.
— Дякую. Чекатиму.
— Алло, — відповів приємний жіночий голос.
— Алло. Здрастуй. Розповідай.
— А хто це?
— Любитель ананасів, — жартівливо відповів я.
— Ой. Вибач, — почув збентеження в жіночому голосі. — А де ти взяв мій номер?
— Ну, тут варіантів небагато.
— Так, дійсно.
— Значить, ти боїшся сюди їхати, бо тут купа стурбованих хлопців, але водночас надсилаєш такому ж стурбованому своє фото?
— Я не так написала, — вона засміялася.
— Ну, від перестановки доданків сума не змінюється. Ну, то таке… Я тебе не відриваю?
— Ні, я сьогодні працюю вдома.
— Працюєш в ІТ-сфері?
— Так.
— Сказати по правді, ти моя перша знайома, яка працює в цьому напрямку. Хоча, у мене взагалі мало знайомих не з армії.
Ба-БАХ!! Метрів за сто від мене пролунав вибух. «Як же невчасно», — подумав я.
— Що це? — стурбовано запитала вона.
— Зараз, хвилинку. Тільки не клади слухавку.
Я взяв автомат і побіг до свого доту. Ба-БАХ знову. Заліз, сів на свій стільчик, приклав телефон до вуха:
— Слухаю тебе.
— Що це було?
— Опади. Не бери в голову. У цьому регіоні зараз сезон… опадів.
— Тобі не небезпечно розмовляти по телефону?
— Ну, я не знаю… хіба що, якщо ти маніячка, і при зустрічі ти мене вб’єш… тоді так, небезпечно.
— Не смішно.
— Не погоджусь.
— Я не маніячка, — в динаміку почулось хіхікання.
— Навіть не сумніваюся.
Ба-БАХ.
— Блін, це по вас стріляють?
— Та ні. Це ми, — нешкідлива брехня на благо.
— A-а. Ну тоді добре. Якщо це так…
— А що, як це не так? Ти приїдеш мене рятувати?
— А ти цього хочеш?
— Ну, можна спробувати. Мене ще ніколи не рятували.
— І я ніколи не рятувала.
— Як багато у нас спільного, — я сьорбнув згущене молоко. — Велике спасибі за персики.
— Уже з’їли?
— Ще ні. Ми з товаришем повечеряємо. Тут нечасто вдається щось солодке роздобути. Волонтери до нас рідко заїжджають. А з тим хлопцем я познайомився, коли стояв на блокпості на в'їзді у місто. Там я, до речі, вперше взагалі дізнався про те, що є волонтери, люди, які їздять регулярно на фронт і роздають одяг, екіпіровку, техніку. Для мене це був великий сюрприз.
— Так це вже давно відбувається.
— Не сумніваюся. Просто я постійно стояв у таких місцях, що до нас з об’єктивних причин незручно було їздити. А ти теж волонтер?
— Намагаюся щось купувати, передавати, допомагати, чим можу. Збираємо на роботі гроші й щось організовуємо. Дуже складно морально сидіти без діла. І навіть, коли і роблю щось, все одно здається, що це мізерно мало. Іноді ці думки так мучать, що місця собі не знаходжу. Як вам можна ще допомогти?
— Ну, мені, наприклад, ти вже допомагаєш.
— Як?
— Розмовляєш зі мною, відволікаєш, розвантажуєш мою нервову систему, так би мовити.
— Теж мені допомога.
— Ти хочеш допомогти більше?
— Ну звісно!
— Давай тоді зробимо так, коли у мене буде можливість, я приїду до Києва, і в знак подяки за ананаси й персики пригощу тебе чаєм. Хоча… чай коштує набагато дешевше. Значить, покажеш мені, де у вас найдорожчий чай, і я тебе пригощу.