— Коли це було?
Іван Іванович знову замислився. І було над чим. Адже тільки-но він сказав, що після повернення з табору Сергій Коростильов ні разу не бував у них.
Бородін не підганяв Бондаря. Він давав йому змогу добре подумати, перш ніж відповісти. Зняв телефонну трубку і набрав потрібний номер.
— Лабораторія? Мені майора Приходька. Ну як там, скінчили експертизу?.. Так, так… Дуже добре. — Він ще трохи послухав і, видно було, лишився задоволений тим, що почув.
— Ну, ну, — Бородін, глянувши на Бондаря, відразу помітив, що того ніби підмінили. За ці півхвилини чи хвилину, поки він розмовляв з лабораторією, обличчя у Бондаря зблідло, очі світилися підозрілою полохливістю.
— Ага, ви питали… Нагадайте, будь ласка, що вас цікавить?
«Важливий симптом, — відзначив у думці Бородін. — Розмова з лабораторією стривожила його, він забув навіть, про що йшла мова».
— Я запитував вас, коли саме ви почали не довіряти Коростильову? Але знаєте, Бондар, тепер уже це мене цікавить менше… — Бородін трохи перехилився через стіл, наблизився до Бондаря. — Зараз повідомили… Криваві плями на стіні вашого гаража вивчені. Поясніть, будь ласка, Бондар, яким це чином на стінах гаража з'явилися краплі людської крові? Людської, Бондар. Качки і кури, про яких ви говорите, — жалюгідна вигадка.
Бондар сіпнувся.
— Провокація, — зашипів він. — Ви навмисне заплутуєте мене… Я не вірю вам, не вірю вашим аналізам.
— А собі ви вірите, своїм словам? — іронічно зауважив Бородін і знову потягся до телефону. — Принесіть, будь ласка, висновок експертизи, товаришу Приходько.
Підполковник Бородін підвівся, почав ходити по довгій вузькій кімнаті. Він зупинився біля вікна і замріяно дивився на засніжені, мов у казці, дерева. Як хотілося йому зараз же піти звідси, опинитися он у тому скверику серед веселої дітвори, почути щасливі голоси, дитячий вереск або сісти у наповнений пасажирами тролейбус і їхати, їхати серед добрих, чесних людей і чути розмови про що завгодно, тільки не про вбивства, не про підлість. Та ні, це неможливо. Якщо він, Бородін, не зніме з нього машкару, Бондар відчує себе переможцем, і хто знає, які нові плани визріють у його голові. Бородін знає, що в сусідній кімнаті у ці хвилини Гриненко допитує дружину Бондаря, добивається від неї правди, але справа, очевидно, у нього анітрохи не посувається, бо інакше він давно з'явився б у Бородіна. Отже, ні хвилини перепочинку. Наступати, тільки наступати, заганяти злочинця у глухий куток, звідки є лише один вихід — признання…
Бондар сидів нерухомо, а очі його стежили за підполковником.
Увійшов майор.
— Ось, товаришу підполковник, документи. Для аналізу було взято дуже маленькі порції. Але тепер у гаражі піднято підлогу і там у щілинах знайдено кілька згустків… Це дасть можливість…
Бородін уважно перечитав поданий йому папір.
— Гляньте і ви, Бондар. І не кажіть більше, що вас провокують.
Підполковникові Бородіну здавалося, що зараз, ознайомившись з лабораторними висновками, Бондар капітулює, йому хотілося, щоб це сталася при майорові Приходьку, і він попросив його залишитися.
Очі Бондаря вже давно пробігли папір з краю в край. Але він не віддавав аркушика і дивився на нього в одну точку, мов сліпий.
— Розкажіть, Бондар, усю правду.
Той пробурмотів стомленим непевним голосом:
— Скільки можна знущатися над людиною? Зробіть перерву… Мені треба трохи перепочити.
Підполковник Бородін глянув на годинник.
— Скоро буде перерва. Через півгодини підете. В камеру, звичайно. Але за ці півгодини ви маєте можливість зняти з себе тягар… Навіщо, справді, мучити себе і нас? Те, що сталося, — сталося, від фактів не втечеш.
— Думайте, що знаєте. Я хочу… відпочити. Відпустіть мене. Інакше… я все одно мовчатиму.
І з цієї хвилини Бондар так і не сказав ні слова. Не дала ніяких свідчень і його дружина. Вона вперто повторювала, що не знає, звідки кров, нічого не знає про смерть Коростильова.
Знову зробили обшук у квартирі Бондарів. Ще раз оглянули машину. Особливо уважно вивчали багажник. Машину викотили у двір, і тепер, при денному світлі, легше було зазирати в найдальші куточки…
Ранком другого дня Бондаря знову привели до підполковника Бородіна.
— Що ви на це скажете? — підполковник передав Бондарю два папери. Лабораторія повідомляла, що пощастило кінець кінцем встановити групу крові завдяки згусткам, знайденим у щілинах підлоги. Таку ж групу крові мав і Сергій Коростильов. У другому документі значилося, що при повторному огляді в автомашині знайдено сліди крові.