Бондар прочитав обидва документи і поклав їх на стіл. Він, здавалося, почував себе сьогодні краще, ніж учора.
— Ви хочете, щоб я признався у вбивстві, але це божевільна вимога, — обізвався нарешті він. — Ніякі документи вам не допоможуть. Я не винен, і, кінець кінцем, усі ваші штучні докази луснуть, як мильний пузир.
Це вже була впертість людини, яка поклялася скоріше вмерти, ніж признатися.
Слідство тривало. Довелося знову їхати до сестри загиблого.
— Що ви думаєте про Івана Івановича Бондаря як про людину? Чи подобається він вам? — звернувся Гриненко до сестри Коростильова.
— Я мало знала Бондаря. А брат ним захоплювався. — І вона раптом пригадала — Одного разу Сергій показував листа, що прийшов від Бондаря. Той відпочивав у Криму і запрошував до себе Сергія. Він писав, що знімає велику кімнату і в ній знайдеться місце і для третього ліжка. Писав і про гроші…
Гриненко раптом почув те, чого досі не знав. Виявляється, Іван Іванович Бондар зберігав гроші Коростильова. Він писав з Криму, що гроші давно поклав на книжку і самих процентів, нарахованих за минулий рік, вистачить Сергієві на те, щоб прожити кілька тижнів у Криму…
Скільки мав грошей Коростильов, сестра не знала. Коли вважати, що на два тижні в курортному місті потрібно не менше, як чотириста-п'ятсот карбованців, то виходило, що Коростильов передав Бондарю на зберігання дванадцять-п'ятнадцять тисяч карбованців. Такий факт мав важливе значення.
Гриненко негайно інформував Бородіна, і в той же день одночасно в двох кімнатах темою розмов із затриманими були заощадження, які мав Коростильов. Дружина Бондаря заявила, що гроші чоловік справді позичав, але скільки і на який строк — не знала. Вона, мовляв, не мала звички втручатися в чоловікові справи.
За кілька хвилин до розмови з Бондарем підполковникові Бородіну принесли точну довідку: в ощадній касі був вклад на ім'я Івана Івановича Бондаря — п'ятнадцять тисяч карбованців. На початку цього року вкладник забрав одразу п'ятнадцять тисяч, залишивши на книжці лише нараховані йому проценти.
— Скільки грошей і коли саме передав вам на зберігання Коростильов?
Бондар заперечливо хитав головою.
— Ніяких грошей Коростильов мені не давав.
— А якщо ми покажемо вам лист, написаний вашою рукою? Лист із Криму, пам'ятаєте? Коли ви запрошували Коростильова до себе…
Хвилинне мовчання, і Бондар ніби щось згадав.
— Такого листа я справді писав. Але це було давно. Тоді трохи грошей Коростильова було в мене, вірніше, на моїй книжці.
— Ви самі собі суперечите. Тільки що говорили одне, зараз інше.
— Хіба я зобов'язаний усе пам'ятати?!
— Ну й де ж ті гроші?
— Я їх… давно віддав. Коростильов потрапив, як ви знаєте, у неприємність. У зв'язку з цим були різні витрати.
— Коли саме віддали? Ще до того, як він був засуджений?
— Звичайно, до того. Як тільки почалося слідство, він продав деякі речі, боявся конфіскації. Тоді ж і гроші забрав.
— Я записую ваші слова… Ось прогляньте і розпишіться внизу аркуша.
Бондар старанно прочитав написане. Замислився.
— Розписуйтеся.
— Добре. Але я маю одну поправку… Тепер згадав… Речі Коростильов продав ще до суду, а гроші… гроші він забрав у мене пізніше. Власне, я йому передав їх уже в цьому році.
— Ай-я-яй, як недобре виходить! У вас дуже погана пам'ять, Бондар. Чи, може, справа тут зовсім не в пам'яті, га?
Гроші виявилися пасткою для Бондаря. І в житті, і тут, на слідстві.
Нова догадка сяйнула в Бородіна.
— Ви давно придбали «Победу»?
— Машина в мене не нова. Більше ста тисяч наїздила, — ухильно відповів Бондар.
— Мене не цікавить, скільки вона наїздила. Відповідайте на моє запитання. Коли ви придбали автомашину?
— У цьому році.
— В якому місяці?
— Здається, в лютому.
— А може, у березні? У другій половині березня?
Бондар примружив очі.
— Чому ви думаєте, що саме в другій половині?
— Я не думаю, а знаю. Ви забрали гроші Коростильова з книжки шістнадцятого березня і купили за них машину. Так?
Бондар мовчав.
— А де ж ви потім узяли гроші для Коростильова? Як ви з ним розрахувалися?
«Як ви з ним розрахувалися?» Остання фраза прозвучала як обвинувачення. І, відчувши невловиму логіку фактів, викритих слідством, Бондар аж затрусився, зрозумівши, що його справа програна. Підполковник міліції, який ось уже третій день розмовляє з ним, щоразу спирається на все нові й нові докази, які важко відкинути. А він, Бондар? На що спиратися? Що йому принесе дальше зволікання? Ще один день, і підполковник, чого доброго, назве йому годину, коли до нього, Бондаря, прийшов Сергій Коростильов. Хтось же міг бачити Коростильова у їхньому дворі. Та й проти гаража — вікна сусідів. Поки що вони, правда, мовчать. Але яка гарантія, що слідчі не знайдуть свідків?..