— Це було навесні. Сніг уже зійшов, — пригадував Комов. — Ми вийшли з гуртожитку на роботу, і раптом мене покликали до начальства…
— Хіба звільнення було для вас таким несподіваним?
— Ні. Я знав, що скоро поїду додому, що минають останні дні. І ми не раз говорили про це.
— З ким?
— Ну, хоч би з моїм сусідом по камері. Воробйов його прізвище.
— Воробйову ви не давали адреси?
— Ні. Ми ніколи не дружили.
— А з ким ви дружили?
— З ким? У різний час з різними людьми. В ті, останні дні, ми найбільше дружили з Токарем.
— Звідки Токар?
— Точно не знаю. З Донбасу, здається.
— За що він відбував покарання?
— Ми ніколи про це не говорили. Знаю, що Токар сидів ще до мене і мав залишатися після мене.
— Значить, був засуджений на багато років? За що ж його так суворо покарали?
— Це мені невідомо. Я підтримував його, як міг, бо він був хворий. Перед самим моїм від'їздом Токар повернувся з лікарні.
— І ви дали йому свою адресу?
Комов відповів не зразу. Потім почав розповідати вголос, намагаючись, очевидно, нагадати собі обставини їхнього прощання.
— Токар, пригадую, просив залишити йому деякі мої речі і обіцяв, що на волі зі мною розрахується. Ага, я дещо залишив йому. Комов повеселішав. — Ну, звичайно, саме йому, Токарю, я й давав адресу.
— Який він із себе?
— Невисокий на зріст. Кремезний.
— Курив?
— Курив. Без тютюну жити не міг.
— Він не кульгав на ліву ногу?
— Ні. Токар не кульгав. Це Воробйов кульгав.
Волоський насторожився.
— Воробйов, кажете? І ходив з палицею?
— З палицею.
— А з Токарем вони дружили?
— Здається, дружили.
— Спасибі, товаришу Комов. Те, що ви мені сказали, може допомогти нам розплутати одну справу. Пробачте, що я змушений був вас турбувати.
— Нічого, — зітхнув Комов. — Я звик. До мене багато хто заглядає. Профспілчани наші, товариші з дирекції. Всім цікаво, як то Комов після повернення живе. А мені, чесно скажу, трохи ніби починає набридати… Такий я, як і всі, і нічого їм до мене приглядатися.
Сестра Комова проводжала Волоського на вулицю.
— Братові можете вірити. Він чесний. Зробив помилку, але виправить її.
Офіціальна довідка, одержана з Москви, свідчила, що Воробйов справді перебував в ув'язненні і звільнений достроково в липні цього року. Така ж довідка прийшла і на Токаря. Карний розшук одержав їх короткі біографії: Воробйов і Токар раніше проживали в Донбасі, один одного не знали. Обидва кілька разів притягалися до відповідальності за крадіжку, і останнього разу перший був засуджений на вісім, а другий на п'ять років ув'язнення. Де вони тепер, поки що було невідомо.
Цілий тиждень старшому лейтенантові Волоському довелося пробути в Донбасі. Нічого певного він не знайшов, тільки натрапив на слід якогось Воробйова, що проживав тимчасово в готелі і виписався в кінці липня. Куди він поїхав, цей Воробйов?
Волоському пощастило познайомитися з прибиральницею готелю, яка пам'ятала багатьох колишніх мешканців.
— Кульгавий, з паличкою? Був такий. Я йому навіть білизну прала. Прізвища не пам'ятаю, а що кульгавий жив у дванадцятій кімнаті, це точно.
Трохи пізніше ця сама жінка згадала, що до нього приїжджав товариш і вони навіть побували у неї дома. Забрали з собою білизну кульгавого, яка не встигла висохнути.
— А куди ж поїхали? Невже між ними не було розмови?
— Кудись недалеко. Може, в Макіївку. Бо машиною поїхали.
— А чому ви думаєте, що в Макіївку?
— Сама не знаю чому. Згадалася Макіївка, я вам і сказала.
Розшуки Токаря теж поки що не дали наслідків.
Волоський через комутатор обласної міліції викликав Макіївку. І раптом там знайшовся слід Токаря. Два місяці тому він прибув у Макіївку і відразу потрапив у лікарню. Виписався звідти і зник. Взяв у лікарні під розписку пару білизни, обіцяючи негайно повернути. А коли пішли на вказану ним адресу, там його не знайшли.
Волоський запитав: невже ніхто не приходив до Токаря у лікарню? Йому пообіцяли і це з'ясувати. І на другий день повідомили: до Токаря приходила жінка середніх років, яку звали Тетяною. Де живе і як її прізвище — невідомо.
Довелося самому їхати в Макіївку.
Гардеробниця лікарні, яка кілька разів видавала халат тій жінці, що приходила до хворого Токаря, впевнено сказала:
— Тетяна, рябенька така? Я її знаю. Вона частенько на базарі старими речами торгує.