— І тримаєте їх у себе дома?
— А де ж?
— Треба діяти. Куди можна переховати речі?
Хазяїн пішов до шафи, відчинив її. Там лежали дві нерозпаковані посилки, обшиті мішковиною.
— Ви мені допоможете?
— Звичайно. Тільки треба поспішати. Міліція може наскочити кожну хвилину.
З шафи були вийняті посилки, потім хазяїн поліз рукою під ковдру, витяг з матраца пакуночок, обгорнутий газетою, і сховав його за пазуху.
— Ви надовго до нас? — запитав хазяїн.
— Сьогодні ж гайну далі. Ще треба дві адреси навідати.
— Розумію. Ну, ходімо. Там у моїх знайомих і перекусимо.
В кінці Зеленої високий чоловік відчинив хвіртку, і вони опинилися на старій садибі. Похилена хата під стріхою, дуплисте дерево серед двору, колодязь. Таким, мабуть, було це подвір'я і сто років тому. Літня жінка відійшла з високим вбік і після короткої розмови повела його в повітку.
Посилки сховали в солому.
Довго тут не затримувалися. Гість сказав, що Кості і його напарникові, може, ще пощастить і викрутитися, бо ж проти них нема ніяких серйозних доказів.
— Тоді вони неодмінно прийдуть сюди, — сказав високий. Він трохи подумав: — А то є в мене ще одна адреса — на протилежній околиці. Там живуть далекі родичі Воробйова.
Гість подивився на годинник.
— Не завадило б і їх попередити про небезпеку.
— Я це зроблю. Ви на вокзал, а я до них…
По дорозі випили у буфеті трохи, перекусили. Потім гість попрощався з високим, не спитавши навіть його імені.
Побачивши на розі вулиці міліціонера, Волоський показав йому своє посвідчення і попросив у дечому допомогти. Він не хотів сам стежити за високим, бо це могло викликати в того підозру. Криворізький міліціонер пішов назирцем за людиною, якою цікавився карний розшук.
Години через півтори зустрілися, міліціонер вказав точну адресу.
Як і в інших місцях, Волоський і тут залучив до роботи оперативних працівників міліції. На світанку другого дня біля підозрілої квартири взяли Токаря. Він, як виявилося, встав з поїзда на роз'їзді недалеко від міста і звідти прийшов пішки. Про Воробйова затриманий посвідчив, що той попрощався з ним давно і поїхав у протилежний бік, здається у Ростов.
Людину, якій належала грушева палиця, знайти поки що не пощастило.
Токаря допитували в Криворізькій міліції. Він признався, що вони з Воробйовим останні місяці гастролювали по різних містах, але рішуче відмовився визнати себе винним у пограбуванні магазинів.
— Ми в поїздах латалися. І цього з нас було досить, — говорив Токар. — А проти держави ми ні-ні: навчені. Не один рік відсиділи. Досить з нас.
Було схоже, що він каже правду.
А втім, у Волоського був ще один невикористаний козир: посилки, заховані в соломі. Волоський, правда, не перевіряв, що в них, бо не хотів передчасно розкривати карти перед власницею старої садиби. Але тепер справу цю вже не можна було затягати. Посилки конфіскували. Виявилося, що це новий одяг: костюми, пальта, плащі. Посилки показали Токареві.
— Не знаю. Я нічого такого не посилав. Воробйов, значить, деякі свої операції приховував і від мене. От гад!
На мішковині була вказана зворотна адреса і вигадане прізвище: Петрук.
Волоський відчував, що багато зроблено, але на цьому, найвирішальнішому етапі слідства зіткнувся з такою впертістю Токаря, яка могла надовго затягти викриття зграї. А тимчасом Костя Воробйов та його спільники мали змогу втекти за тисячі кілометрів, замести сліди.
Волоський зв'язався з Києвом, і на другий день прилетів майор Дмитрук.
Перехресний допит, очні ставки Тетяни, привезеної у Кривий Ріг, з Токарем, вивчення інших матеріалів, зв'язаних з мешканцями квартир, які служили базами для злочинної зграї — все це допомогло розмотати «клубочок». Залишалося затримати організатора зграї» Костю Воробйова.
А він ніби крізь землю провалився. Ні листа від нього, ні телеграми.
Майор Дмитрук інтуїтивно відчував, що тільки сюди, у Кривий Ріг, до спільників і цінностей кінець кіпцем прийде Воробйов. Рано чи пізно він потрапить їм у руки. Але як прискорити час?
Під розписку про невиїзд з Макіївки випустили на волю Тетяну.
Як і сподівався майор, Тетяна не довго трималася. Вже через дві години після звільнення вона пішла у поштове відділення і послала в різні міста три телеграми до запитання: одну — Пінчуку, другу — Чернишову і третю — Білику, — в яких повідомляла, що батько серйозно захворів і надії на одужання нема. Всі ці телеграми, написані рукою Тетяни, спершу побували у Волоського, а вже потім були відіслані. Звичайно, крім них, у Київ полетіла ще одна телеграма, Дмитрука і Волоського, і з трьох міст надійшли повідомлення, що по телеграми на ім'я Пінчука, Чернишова і Білика ніхто поки що не приходив.