Ніякої тітки Ліди серед родичів і знайомих Наташииих батьків не було.
— Ви дівчинку не хвилюйте зайвими запитаннями. Нехай вона відпочине, заспокоїться, — говорили сусіди.
Глєбов теж дотримувався такої думки. Тільки в абсолютно спокійному стані, коли Наташа згадуватиме про пригоду, яка з нею трапилася, як згадує про подорож у цирк або зоопарк, тільки тоді сподівався він почути від дівчинки якісь нові факти, нові деталі, що допоможуть розкрити таємницю. А знайти «тітку Ліду» треба було неодмінно. Старший лейтенант Глєбов повинен знати, хто вона така, навіщо крала дівчинку? І чому вона швидко відпустила її? Злякалася відповідальності, коли почула, що розшуками Наташі займається міліція? Чи, може, хтось примусив повернути Наташу, загрожуючи в противному разі викрити її?
Але й затягати розмову з Наташею не можна було. Адже нові враження, нові зустрічі, цікаві події дитячого життя витиснуть з її пам'яті неприємні спогади, і тоді важче буде дошукатися істини.
Як же завоювати довір'я Наташі, як стати її другом, якому вона сама розповіла б усе?
Глєбов дізнався, що Наташа, хоч вона ще й маленька, грає в шахи. Він не вважав себе добрим шахістом, але сподівався, що з Наташею може змагатися.
Після першої партії, яку виграв Глєбов, сіли за другу. Наташа ще не вміла до кінця доводити гру, але була уважною, не ловила гав і, як для своїх років, була досить сильною шахісткою.
Так Глєбов зустрічався з Наташею за шаховою дошкою протягом кількох днів. Потім він спитав, чи не хоче Наташа з ним прогулятись, і вона згодилася. Наташа пам'ятала, що саме він перший зустрів її після повернення від тітки Ліди, і цей спогад викликав у дівчинки особливе довір'я до Глєбова.
Мама одягла Наташу і наказала недовго гуляти.
На вулиці Глєбов, ніби між іншим, спитав:
— Де ж ти тоді, Наташенько, зустріла тітку Ліду?
— Он там, — показала Наташа на імпровізовану гірку, де й зараз ковзалися дітлахи.
— Ану, ходімо на гірку. Я хочу побачити, як ти катаєшся?
Наташа кілька разів спустилася на санчатах якогось хлопчика, Глєбов похвалив, що Наташа добре кермує, а потім знову запитав:
— А хочеш поїхати, так як тоді з тіткою Лідою? Трамваєм, автобусом? Хочеш показати мені намальовану конячку?
Наташа поплескала в долоні.
— Хочу покататися трамваєм і автобусом. Тільки до конячки їхати довго, і ми не скоро повернемося. Що нам скаже мама?
Глєбов заспокоїв Наташу. Він сказав, що туди вони їхатимуть на трамваї і на автобусі, а звідти візьмуть «Победу» і примчать додому як вітер.
Наташа згодилася.
— Ну, веди мене, де зупиняється той трамвай, яким ти їздила з тіткою Лідою.
Наташа озирнулась і впевнено повела Глєбова за собою.
Пішли вони не на ту зупинку, де Глєбов уперше побачив Наташу, а на іншу, недалеко від Будинку офіцерів. Наташа закричала:
— Скоріше, скоріше. Он трамвай!
Глєбов добре знав місто і тому здивувався, що Наташа збирається їхати в той район. Говорила про двадцять шосту школу, а там такої нема. Проте він у всьому підкорявся Наташі.
Сіли в трамвай і поїхали. Вікна трамвая вкрилися тонкою плівкою паморозі. Глєбов похукав на скло, долонею розігрів льодову плівку.
— Дивись, Наташо, у вікно, — запропонував він дівчинці. — Оті дерева ти бачила, як їхала з тіткою Лідою?
— Дерева бачила. Тітка Ліда казала, що літом там добре відпочивати.
Нарешті остання зупинка. Звідси трамвай повертає назад. Далі можна їхати тільки автобусом. Автобуси звідси йдуть у різних напрямках. Яким маршрутом їхала Наташа?
— Ти не пам'ятаєш, де зупиняється наш автобус? — знову Глєбов вирішив покластися на дитячу пам'ять.
— Не пам'ятаю. Отам, здається. Ні, там, — показувала то вліво, то вправо, а потім додала — Ми поїдемо в той бік, де барана продають. Там баран великий, з рогами. Такий великий, що на ньому можна навіть верхи їхати.
«Отже, вони їхали повз базар», догадався Глєбов і повів дівчинку на потрібну зупинку.
Проходили біля буфету. Наташа показала пальцями на двері.
— А ми й туди заходили. Там є цукерки великі-великі.
Глєбов звернув у буфет.
Справді, тут були великі цукерки виробництва артілі промкооперації. Кожна коштує два карбованці. Цукерки загорнуті в різноколірні папірці, по краях на них — позолочені кільця.