— Вибирай, яка тобі більше подобається.
Наташа взяла голубу.
— Таку тобі купувала і тітка Ліда?
— Мені таку, а собі червону.
Глєбов посадив Наташу на стілець, розгорнув цукерку.
— Ти їж, а я водички нап'юся. Добре?
Наташа відпустила його.
Глєбов звернувся до буфетниці:
— Ви ніколи не бачили цієї дівчинки? — показав він на Наташу.
Навіть не глянувши в той бік, де сиділа Наташа, буфетниця відповіла:
— За роботою ніколи придивлятися до кожного.
Глєбов поговорив і з офіціанткою. Дівчина підійшла до Наташі ближче, пильно подивилася на неї.
— Мені здається… Це Лілина дочка?
— Чому ви так думаєте?
— Як чому? Лілька її приводила. І я ще тоді спитала у неї: дочка? А Лілька тільки засміялася…
Отже, «Лілька»… Не тітка Ліда, а Лілька? І ця офіціантка знає її.
— Ви повинні нам допомогти, — звернувся Глєбов до офіціантки. — Нам треба терміново відшукати Лільку.
Офіціантка стривожено подивилася на Глєбова, на Наташу.
— Що вона… підкинула її комусь? — запитала тихо.
— Зовсім не те. Але Лілька нам потрібна. Ви можете сказати, де вона живе?
Офіціантка відповіла ухильно.
— Де живе? На жаль, я цим ніколи не цікавилася. Лілька часто заходить сюди, от і все наше знайомство.
Старший лейтенант Глєбов показав дівчині своє службове посвідчення.
— Справа серйозна. Ви нам допоможете, правда? Розкажіть, яка вона? Як одягається?
Офіціантка пригадувала: Ліля ходить у сірій тілогрійці, синій спідниці, хромових чобітках, пов'язується хусткою. На обличчі в неї багато ластовиння.
— От вона нам і потрібна, — підтвердив Глєбов.
З розмови з Наташею він уже знав, як одягається тітка Ліда. Тепер йому було цілком ясно, що «тітка Ліда» і «Лілька» — одна і та ж особа.
Проте офіціантка знов і знов повторювала, що не знає, де живе Ліля. Глєбов чомусь не зовсім вірив їй, але що він міг зробити? Вирішив продовжувати подорож з Наташею, а офіціантку попередив:
— Скоро сюди приїде наш працівник, він звернеться до вас. Якщо сьогодні або завтра Ліля покажеться в буфеті, ви повідомите його.
Сіли в автобус. Вільних місць не було, і Глєбов пройшов з Наташею наперед.
— Нічого, — заспокоювала його Наташа, — то зразу багато людей, а потім усі повиходять. Ми з тіткою Лідою самі залишилися.
Це випадкове свідчення було своєчасним. Глєбов догадався, що Наташу везли до кінця маршруту.
— Ви не знаєте, де тут двадцять шоста школа? — на всякий випадок запитав Глєбов у кондукторки.
— Двадцять шоста школа?.. Через дві зупинки, на третій зійдете.
Отже, є в цьому районі двадцять шоста школа.
Глєбов знову розмовляє з Наташею. І Наташа, згадуючи про свою незвичайну подорож, розповідає про якихось військових, про високого дядька в «отакому капелюсі», про жовтий паркан…
— Це там жовтий паркан, де ви ночували?
— А де ж? Тільки там і був жовтий паркан. І кіт був… Кіт, — раптом згадує весело Наташа. — Такий смішний кіт. Розумієте, у нього двоє очей: одне чорне, друге біле.
Ось і остання зупинка. Далі автобус не йде. Всюди сніг, ним припорошені паркани, дерева. У снігу ледь помітна стежка.
— Он там. — Дівчинка показує на пагорб.
Там видно дим. Очевидно, за пагорбом будинки.
Пішли на пагорб і побачили кілька будинків, а за ними обгороджені високим парканом дерев'яні склепи. Біля паркана походжав вартовий.
— Ти й там побувала? — показав Глєбов дівчинці на вартового.
— Ні, туди не пускають. Там не можна, — і все ж дівчинка тягла його вперед.
Наблизилися до невисокого будинку по цей бік огорожі. Але паркан тут зовсім не жовтий.
— А жовтий паркан? — нагадує Глєбов Наташі.
— Та ви що?! Ось і жовтий паркан. — Вона показує на звичайні сірі дошки.
Зайшли у двір. Наташа відразу ж збуджено закричала:
— Он і кіт, бачите? На вікні сидить.
За шибкою справді був кіт. Навколо очей у нього чорні і білі густі ворсинки. Тепер його очі однакові, а якщо дивитися збоку, то може показатися, що одне око — чорне, а друге — білувате.
«Молодець Наташа!» думає про спостережливу дівчинку Глєбов.
На жаль, тут їм робити нічого: двері маленького будиночка на замку. Поріг припорошило, видно, що сьогодні сюди ніхто не приходив.
Глєбов вирішив одвезти Наташу додому. Вона, певно, стомилася, а невідомо ж, скільки доведеться чекати господиню, розшукувати нові сліди «тітки Ліди». Одно ясно; Наташа ночувала в цій хаті. «Тітка Ліда», чи Ліля, буде, кінець кінцем, знайдена…
На другий день Глєбов знову побував біля хатини. Кіт, як і вчора, сидів на вікні. Як і вчора, двері були на замку.