Приймала об'єкт комісія з Берліна на чолі з групенфюрером СС. Моложавий, не набагато старший за Ангеля, любимчик самого Гіммлера, як встигли шепнути гауптштурмфюреру, він побіжно оглянув бараки, поцікавився системою охорони, надійністю дротяної огорожі, та основну увагу звернув на газові камери і крематорії. Довго розпитував Ангеля, щось підраховував і схвалив:
— Поки що вистачить. Та врахуйте, вже зараз треба почати роботи по розширенню об'єкта. Покладаємось на вашу енергію та ініціативу. Я доповім рейхсфюреру СС про вашу ретельність.
Ангель не підвів групенфюрера. За три роки його комендантства табір виріс мало не вдвічі, а високі труби над крематоріями день і ніч викидали масний чорний дим.
Котеджі офіцерів СС, підлеглих Ангеля, стояли мало не напроти головних воріт, над якими гауптштурмфюрер наказав вивести готичною в'яззю: «Праця робить вільним». Але сам комендант не схотів жити у безпосередній близькості до колючого дроту і мешкав в особняку за півкілометра від табору — невеличкий гайок затуляв від очей і димарі, і сторожові вишки, які, вважав Ангель, псували навколишній пейзаж. Удома Ангель забував про турботи, пов'язані з клопітливою посадою коменданта, тут ніщо не нагадувало про крематорії, тут він вирощував квіти і овочі, тут у нього народився син, названий на честь діда Карлом.
Гауптштурмфюрер любив свій дім і дбав про нього. Провів якусь умовну межу, що проходила серединою гаю: там починалась неприємна частина життя, зв'язана з клопотами, наглядом за тисячами людей, відправкою їх до газових камер, а тут — котеджі із світлими просторими кімнатами, вродлива, любляча дружина, здоровий син, квітник перед домом і город за ним, двоє-троє друзів, карти і шахи вечорами, іноді поїздки до Варшави чи Берліна з обов'язковим відвідуванням театрів — дещо одноманітне, та приємне життя з більш-менш усталеним ритмом.
Десь там, на сході і на заході, палахкотіли війни, вони нагадували Ангелю про себе ешелонами, повними голодних, стомлених людей, та він забував і про ешелони, і про сортування новоприбулих (найбільш виснажені — праворуч, для негайної обробки у крематоріях), і про істерики та необхідність іноді одразу на очах у інших прикінчувати непокірних, як тільки переступав свою умовну межу, — то була робота неприємна, хоч і потрібна, а він вважав кожну роботу лише засобом для існування, необхідністю, з якою, коли матиме достатньо грошей, неодмінно покінчить.
Майже ніколи, як би не поспішав, Ангель не використовував службового автомобіля — ходив на роботу і з роботи пішки, вважаючи ці моціони корисними не тільки для здоров'я: повертаючись з табору, встигав забути про все, що лежало там, за гаєм, і що відкидав від себе, знімаючи у передпокої мундир. Так, Ангель ніколи не носив удома мундир, підкреслюючи цим свою цивільність і добропорядність; мовляв, те, що за дротом, вимушене і тимчасове — поки йде війна, а кожний чоловік під час війни стає солдатом і виконує накази начальства.
«Так треба, це потрібно фюреру і рейху!» — цю філософію Ангель намагався прищепити підлеглим, хоч сам у глибині душі не вірив ані в рейх, ані в фюрера. Вірив у самого себе і в своє вміння вижити за будь-яких умов і не сушив голови різними проблемами і високими матеріями. Тобі добре, ти ситий і здоровий, твоя сім'я забезпечена — і нехай горить усе навколо. Мій дім — моя фортеця!
І все ж, як не намагався позбавитися вдома того, що за гаєм, воно вривалося іноді й порушувало спокій і встановлений розпорядок; і не лише густим чорним димом, що стелився низько над землею і, коли вітер дув на захід, пробивався крізь гай, обплутував віллу, залишав сліди копоті на підвіконнях — навіть троянди і гвоздики, цілі плантації яких розкинулись між хвірткою і сходами, не могли вбити цей важкий запах, і Беата цілий день лежала з головним болем. Сам Франц у такі дні не знаходив вдома спокою, щось мучило і тривожило його, ні, не запах (хоч Беата і скаржилась, що дим пахне трупами), не звертав же він уваги на нього в таборі. Нарешті Ангель зрозумів: дим вносить якусь диспропорцію в його життя, не гармонує з білими стінами вілли і солодким запахом квітів. Гармонію ж Ангель цінував над усе, але що вдієш, знов-таки війна…
Усвідомивши це, Ангель заспокоївся, дим більше не тривожив його, хоч не приносив і задоволення. Гній також неприємно пахне, але ж землю треба удобрювати…