— Чудово! — сказав Чарлі. — Ех, коли б це було насправді, не бігали б за Торомановим, як цуценята, відразу дізналися б, звідки ключ.
— Про все б дізнались! — сумно хитнув головою Веселин.
Тут Чарлі раптом ляснув себе рукою по лобі.
— От, бачиш, заговорились ми! Адже я саме через Тороманових і прийшов! По-моєму, він готується тікати звідси!
— Тікати? — подивився здивовано на нього Веселин. — Як це тікати?
Чарлі докладно розповів йому все, що чув і про що дізнався вдома. Таємничу рідину відразу забули, хлопчаки поринули в не менш цікаві таємниці пригод, що кілька днів цілком володіли їхніми думками.
— Так, цікава історія! — сказав, замислившись, Веселин. — Чому Тороманова поспішає з платтями? Це обов’язково ми повинні взнати!
— А по-моєму, є щось іще цікавіше! — перебив його Чарлі. — Навіщо Тороманова шиє собі такі прості плаття? Заради скромності? Ні, Вона й тепер поводиться, як колишня буржуйка, наче нічого не сталося! Гаразд — а може, у них невистачає грошей? І це не так. Купує дешевий і простий ситець, а пропонує подвійну ціну за шитво! Як це розуміти?
— Ти щось тут вигадав! — подивився підозріло на нього Веселин.
— У мене дещо крутиться на думці, та я не знаю, чи правильно це, — признався Чарлі. — По-моєму, Тороманова просто хоче маскуватися звичайною жінкою з народу, такою, скажімо, як моя мати…
— Не віриться мені! — пробурмотів недовірливо Веселин. — Плаття, припустимо, вона змінить, але як змінить обличчя? Людина за кілометр пізнає, що за пташка з цим пофарбованим волоссям і повискубуваними бровами!
— Ні, ти помиляєшся! — жваво заперечив Чарлі. — Зовсім помиляєшся! Волосся, зрозуміло, можна пофарбувати, брови вимити від чорної фарби… Взагалі, якщо вона помиється милом, ти навіть не пізнаєш її на вулиці…
Веселин замислився.
— А чому, по-твоєму, вона хоче прикинутися звичайною жінкою?
— Звідки я можу знати? — знизав плечима Чарлі. — Уяви собі, що вона хоче втекти з чоловіком за кордон! Таку, як вона є зараз, розмальовану і строкату, її заарештують у першому ж прикордонному селі…
— Та-ак! — здався в душі Веселин. — І справа, скажу тобі одверто, стає дуже заплутаною!
— Через те я відразу й прибіг до тебе! — зітхнув Чарлі. — Може статися так, що вони вислизнуть з наших рук!
— Може! — похмуро погодився Веселин.
— Тоді вийде так — малювали брови, а викололи очі! Якщо Тороманов утече, ми будемо винуваті! Від нас він може втекти, але від міліції — ніколи!
Обидва хлопчики стривожено замовкли.
— Значить, треба повідомити міліцію! — промовив, нарешті, сумно Веселин.
— Це найрозумніше! — так само сумно відповів Чарлі.
Неначе світло зникло з чистої сонячної кімнатки. За останні дні, протягом яких вони слідкували за Торомановим, насилу розгадуючи його дивні вчинки, ведучи з ним на відстані невблаганну і невидиму для простого ока боротьбу, життя їхнє стало як ніколи цікавим, повним і різноманітним. Вперше хлоп’ята зіткнулися з справжнім серйозним життям, вперше робили на свою відповідальність щось важливе, що могли робити тільки дорослі люди, і це вселяло в них особливе почуття і гордість. Яка радість була б, коли б вони самі змогли довести цю справу до її логічного кінця! Справжня радість дорослої людини! А ось тепер треба все передати в руки міліції і безмовно відійти вбік…
— Все ж ми повинні сказати Пешо! — промовив нарешті Веселин.
— Ясно, що повинні! — кивнув Чарлі.
Ця думка відразу якось заспокоїла їх. Підсвідомо в серцях у хлопців зародилася таємна надія, що Пешо не погодиться з їхньою пропозицією. Так само підсвідомо вони відчували, що Пешо сильніший за них вдачею, що він здатний взяти на себе відповідальність, яка для них самих не під силу.
— Знаєш що? — запропонував перший Веселин. — Ти йди в скверик і почекай, доки повернеться Пешо. Потім прийдете сюди вдвох, вирішимо разом.
Чарлі пішов до скверика у збудженому настрої. Пешо не було там, але чекати його довго не довелось. За півгодини на вулиці з’явився Тороманов у своєму звичайному білому костюмі, із звичайною домашньою сумкою під пахвою. Він ішов повільно, трохи схилившись і дивлячись собі під ноги. Кроків за п’ятдесят від нього так само повільно і на вигляд безтурботно йшли Пешо і Бебо.
Через деякий час вони зібралися в скверику. Обережно, під тим приводом, що Веселин захворів і хоче його бачити, Чарлі витяг Пешо, залишивши на варті самого Бебо. По дорозі Пешо недбало розповів, що за час стеження за Торомановим нічого особливого не сталося. Тороманов постояв півгодини поруч дружини, потім вийшов, купив з десяток коробок цигарок, зайшов у майстерню туристського спорядження, нічого там не взяв і повернувся додому.