— Даю чесне піонерське слово!
— Добре, тоді будемо говорити далі. Цей фашист оце недавно зайшов у ваш будинок. Не знаю, чи бачила ти його — товстий чоловік у білому одязі…
— Бачила! — кивнула Живка. — Він ніс велику сумку.
Хлопчаки здивовано перезирнулись.
— Правильно! — кивнув стримано Пешо. — В цій сумці, як гадаємо ми, він ніс листівки… зрозуміло, фашистські листівки… Так от, чоловік зайшов у будинок, пробув там майже півгодини і вийшов з порожньою сумкою… Ясно, що він залишив там листівки. — Тепер питання — кому він їх залишив?
— Розумію! — сказала, не поспішаючи, Живка, хоч розум її гарячково працював.
— Кому він міг залишити їх? — говорив далі Пешо. — Ось у чім річ! Чи живуть у вашому будинку такі люди, яким він міг залишити фашистські листівки?
Незважаючи на те, що всі ці слова справили на Живку приголомшуюче враження, вона не зрушила, із свого місця. Як і до цього, розум її працював гарячково, перед нею, як на кіноплівці, проходили обличчя людей, пригадувались напівзабуті події. Чи є в будинку сумнівні люди? Очевидно, є, хоч вона ніколи не думала про це! Але хто це- може бути? Раптом вона мовби догадалась про щось і одразу спитала:
— А Бебо, увійшовши слідом за цим чоло віком, ні про що не дізнався?
Бебо збентежено закліпав очима, а потім запитливо глянув на товариша. Було цілком очевидно, що Живка дуже спостережлива, від її погляду нічого не могло сховатись.
— Справа ось у чому, — сказав Пешо з повагою в голосі. — Ми гадали, що цей чоловік понесе листівки зубному лікареві, який живе на третьому поверсі. Бебо пішов до лікаря, але чоловік, виходячи звідти, забрав з собою і сумку з листівками. Куди він їх заніс, ми не знаємо, але ясно, що залишив у цьому будинку.
— Тоді поміркуємо трохи! — запропонувала Живка. — В усьому будинку тільки дев’ять квартир…
— Чому дев’ять?
— П’ять поверхів по дві квартири, але одна з них — ательє художника. Так от: якщо ні ми, ні лікар, — значить, залишились сім…
— А чому ти не рахуєш ательє? — спитав Бебо.
— Заждіть, узнаєте! Художник живе на першому поверсі, напроти нас… Він комуніст, зараз малює картину про вересневе повстання. Отже, він не може бути!
— Не може! — одностайно закивала уся компанія.
— Гаразд, залишилось шість, і навіть п’ять, бо на третьому поверсі напроти квартири зубного лікаря живуть наші родичі… їх я знаю дуже добре, вони не можуть бути…
— Ні в якому разі? — спитав підозріло Пешо.
— Ні в якому разі! — відповіла суворо Живка. — Вони цілком надійні люди.
— Гаразд, підемо по поверхах! — запропонував Пешо.
— Гаразд, по поверхах! На другому поверсі живе Дончев… Він інженер, як вам сказати — не дуже симпатичний чоловік… Можна визнати його за сумнівного. Але справа у тому, що в квартирі зараз ніхто не живе… Ще місяць тому вся родина інженера виїхала на курорт і ще не повернулась… Зараз, коли я проходила, бачила, що вся поштова скринька повна газет, нема кому їх взяти…
— Залишилось чотири! — підрахував Бебо.
— На другому поверсі живе ще професор Хаджієв, дуже добрий чоловік, дружина його весь час хворіє… Він такий тихий, ласкавий, милий, голова в нього сива, він так хороше ставиться до людей, що всі в будинку люблять його… — Живка замислилась, потім рішуче відрубала: — І він не може бути!
— Неймовірно! — підтвердив задумливо і Пешо.
— Третій поверх ми уже знаємо, — говорила далі Живка. — Там живе зубний лікар і наші родичі. На четвертому поверсі ліворуч живе Моріс Давидов, єврей, він працює в Міністерстві закордоних справ… Такий огрядний, але дуже добрий, він часто провадить бесіди серед жителів кварталу.
— Далі! — трохи нетерпляче буркнув Пешо.
— На четвертому поверсі ще живе Стефан Петров, рахівник заводу… Як його… лаків і фарб! Він такий сердитий, похмурий, ми рідко його бачимо…
— Сумнівний! — з надією вигукнула Юлія. Живка повільно похитала головою.
— По-моєму, не сумнівний!… Його дружина — судовий засідатель, а як ви гадаєте, чи призначили б судити людей жінку з сумнівної родини? Й мови не може бути! Судовими засідателями обирають тільки найчесніших людей!
— Залишився п’ятий поверх! — буркнув Бебо.
— Там, я ж вам сказала, є тільки одна квартира… В ній живе дядько Трифон, робітник, найкращий спеціаліст по фарбуванню прядива… Про нього й мови не може бути, квартиру йому дали за наказом Міністерства…
В кімнаті запало напружене мовчання. Обізвався, нарешті, Бебо.
— Виходить, в будинку немає сумнівних людей?
— Виходить, що немає! — зніяковіло і розгублено сказала Живка.