Батько Пешо працював секретарем в одному з міністерстві. Хлопець успадкував від нього високий зріст і тверду вдачу. Батькові було близько сорока років, але він уже посивів, обличчя його завжди здавалось трохи стомленим. Пешо знав, що батько почав сивіти у в’язниці, де пробув чотири роки як політичний в’язень.
Нарешті батько відвів очі од газети і зміряв сина від голови до п’ят. Погляд його був сердитий.
— Сідай! — сказав він уривисто.
Пешо сів. Розум його працював напружено — що він міг поганого вчинити? Наскільки пригадував — нічого, навіть зовсім нічого особливого. Звичайно, вчора провів у плавальному басейні дві години замість одної, але звідки батько міг знати про це? Крім цього, що ж інше? Ага, згадав — він розірвав сьогодні сорочку, зачепившись за колючий дріт на футбольному полі.
Однак і це не те — батько ніколи не звертав уваги на такі речі.
— Щойно приходив до мене Юлин батько, — заговорив він суворо.
Пешо зітхнув — так ось у чім справа!
— Скаржився мені на тебе! Ти називав Юлію «буржуйкою»? Правда це?
— Правда, — відповів здивований Пешо. — Так вона ж і є буржуйка…
В суворих батькових очах раптом промайнула тінь усмішки.
— Хто тобі дав право охрещувати людей прізвиськами? — спитав він усе ж досить похмуро. — Звідки Юлія може бути буржуйкою?
— Дуже просто…
— Як це дуже просто?
— А так, ходить весь час в платтячках, задається… Скажеш їй два слова — і вона зараз плаче.
Знову тінь усмішки майнула в батькових очах.
— Я догадуюсь, які це слова…
— Нічого поганого я не говорив їй… Все лізе гратися з нами. Каже, що вона сестра-жалібниця, а коли ми якось повинні були перевозити пораненого, вона не захотіла підійматися на літак…
— Який літак?
— Ящик для сміття, — відповів з досадою хлопець. — Піднімайся, кажу, ми повинні поспішати, люди стікають кров’ю. А вона не хоче! Боїться забруднити платтячко. Та навіщо нам така буржуйка, яка думає про свої плаття, коли люди стікають кров’ю?…
На цей раз батько уже засміявся.
— Слухай, дурнику, ти вже не такий маленький! — сказав він, усміхаючись. — Гра є гра, а дівчатка є дівчатка! Вони не так фантазують, як ви… Навіщо кривдиш хорошу дівчинку?… Я тебе знаю, ти високої думки про себе, але Юлія краща за тебе, і коли їй буде стільки років, скільки тобі, вона напевно буде розумнішою…
— Ще б пак! — вигукнув Пешо, але не міг нічого більше сказати — настільки тяжкою була образа.
— Так, так! — похитав головою батько. — Коли б ти був розумніший, не кривдив би дівчинки тільки за те, що вона не хотіла бруднити свого платтячка через ваші фантазії… Чому ж ти не постелив свого пальта, кавалер?
— Я не кавалер! — відповів невдоволено Пешо.
— А-а-а, от бачиш, ображаєшся, що називаю тебе кавалером! Настільки убогий твій розум! Я в твої роки був кавалером, та й тепер кавалер, кажучи правду!
Пешо роззявив рота — так дивно йому здалося, що його батько може бути кавалером! То тільки матусині синочки і буржуї — кавалери! Хіба ж хоч один справжній мужчина буде кавалером!
Справжній мужчина навіть не розмовляє з усякими там дівчиськами!
— Ну, чого очима кліпаєш! — посміхнувся батько. — Так, так, щоб ти знав. Юлія менша за тебе, ти повинен охороняти її, як квіточку, щоб волосинка не впала з її голови… Якщо її хтось скривдить, ти повинен кинутись на нього, як орел, і коли навіть поб’ють тебе за це, я скажу тобі молодець. Не мужчина ти, а ганчірка!
— Я не ганчірка, — відповів похмуро хлопець.
— А може, й ганчірка! — сказав сердито батько. — Коли ставиш гру вище від найзвичайнісінького людського обов’язку, може, ти й ганчірка. Замість того, щоб боронити Юлію від кривди і образи, ти сам несправедливо її кривдиш. Чому вона буржуйка? Тому що тримає себе в чистоті? Чи тому, що чутлива? Її батько — відомий болгарський учений, одержав Димитровську премію! Ти це знаєш?
— Знаю…
— А знаєш, що Юлія піонерка?
Пешо мовчав.
— Знаєш? — повторив, батько.
— Знаю…
— Тим гірше для тебе…
Батько помовчав трохи, далі знов почав говорити серйозним тоном:
— Завтра підеш до неї і попросиш пробачення! Зрозуміло?
Пешо почервонів, як рак. Все, що завгодно — тільки не це! Як він може настільки принизити себе, щоб просити пробачення у дівчинки! Краще б відрізали йому одну руку, ніж так принижувати.