— Ну, гаразд, гаразд, друже Слідопите, давайте на цьому облишимо нашу суперечку, — запропонував Кеп. — А що сержант вислав вас, аби ви послугували нам провідниками до озера, ми зможемо покуштувати воду, лиш як дістанемося до неї. Тільки затямте мої слова: я не кажу, що не може бути прісної води на поверхні — вона буває прісна зверху іноді й в Атлантичному океані поблизу гирл великих річок; але будьте певні: я вам покажу, як куштувати воду з глибини в кільканадцять сажнів, що вам ніколи й не снилося, і тоді ми дізнаємося про неї більше.
Провідника влаштовувало, певно, полишити речі, як є, і розмова перемкнулася в інше річище.
— Ми не так уже й переоцінюємо свої здібності,— зауважив по короткій хвилі Слідопит,— і добре знаємо, що ті, що живуть у містах, коло моря...
—...на морі,— поправив Кеп.
— «На морі», коли так хочете, друже,— ті мають кращі можливості, ніж ми отут, у хащах. Проте ми знаємо своє покликання; воно у нас, я б сказав, природне, не зіпсоване пихою та марнотою. Скажімо, я маю хист до стрільби з рушниці та до вишукування слідів та ще полювання й розвідництва; і, хоча крім цього я ще орудую остями та веслом, проте жодним з цих двох умінь я не пишаюся. А он той юнак, Джаспер, що балакає із сержантовою дочкою,— одмінне створіння. Він, я б сказав, диха водою, мов та риба. Індіяни та французи на північному березі Онтаріо прозвали Джаспера за його виняткові здібності у цій справі Прісною Водою. Що й казати, він краще звладає з веслом і тросами, ніж з багаттям на лісовій стежці.
— Щось має таки бути в оцих здібностях, про які ви кажете, врешті,— сказав Кеп.— Ось хоч оце багаття: повинен визнати, воно мене, попри весь мій морський вишкіл та досвід, збило з пантелику. А от Гостра Стріла відразу визначив, що його розпалили блідочолі, і це для мене, я вам скажу, така ж премудрість, як провести вітрильника між вузькими піщаними обмілинами в бурю горобиної ночі.
— В цьому нема ніякої премудрості... зовсім ніякої,— відповів Слідопит, щиросердо розсміявшись, хоча сміху цього, через провідникову звичку до обережності, зовсім не було чути.— Для нас, хто проводить своє життя у великій школі провидіння, нема нічого легшого, як вивчати його уроки. Якби ми не засвоювали всіх цих дрібничок, то слідопити чи гінці з нас були б анітрохи не кращі, аніж із цих пеньків, що стирчать довкола. Прісна Вода, як ми його звемо, так любить усе вологе, що підібрав одну чи дві сирі поліняки,— а їх тут, як і сухих, валяється доволі, а від сирих дров,— гадаю, це навіть вам, Прихильникам моря, відомо,— йде чорний дим. Нема тут ніякої премудрості, аніякої премудрості, хоча все це таємниця для того, хто лінується смиренно і вдячно вчитися у провидіння і пізнавати його всемогутні шляхи.
— Тільки метке око Гострої Стріли могло зобачити таку малу різницю!
— Поганий з нього був би індіянин, якби не помітив! Ні, пі, зараз війна, а коли індіянин виходить на стежку війни, його чуття весь час загострені до краю. Кожна шкіра має свою натуру, і кожна натура має свої закони, як і свою шкіру. Багато років’ я потратив, доки засвоїв усі тонкощі лісових наук,-бо знання червоношкірого нелегко даються білому чи то пак тому, хто має знання білих, хоч Мудрості останніх я набрався небагато, бо майже все своє життя провів у пущі.
— Ви, очевидячки, були кмітливим школярем, добродію Слідопите, що можна бачити з того, як ви знаєтеся на цих речах. Але, гадаю, і людині, яка пройшла школу життя на морі, теж не склало б великих труднощів засвоїти всі ці дрібнички, якби вона тільки дуже того захотіла.
— Я цього не знаю. Білій людині важко перейняти звичаї червоношкірих так само, як і червоношкірим — звичаї білих. Що ж до справжньої натури, то, здається, допоки ні ті, ні інші перейняти її одне в одного не можуть.
— Це ви так гадаєте, а от ми, моряки, що так багато вештаємося по світу, кажемо, що натура є одна — хай то буде китаєць чи голландець. Я особисто теж до такого думання схиляюсь, оскільки мені довелося переконатися, що всі народи подобають золото й срібло, а більшість чоловіків кохається в тютюні.
— Тоді погано ви, моряки, знаєте індіян! Чи ви знали хоч одного китайця, який міг би співати, коли йому в тіло заганяють шпичаки і крають його ножами, а він, голісінький, стоїть, охоплений полум’ям, і смерть шкіриться йому у вічі? Ви знайдіть китайця чи християнина, який здатний витримати це, хай би він хтозна-який бравий був па вигляд і вмів прочитати геть усе, будь-коли написане па світі.
— То тільки дикуни чинять одне одному такі пекельні жарти!— вигукнув добродій Кеп, з острахом' поглядаючи на склепіння безмежного лісу.— Жодного білого ніколи не було приречено на отакі випробування!