— Його молодий друг... він переважив мене на тридцять років; так, так, сержант на тридцять років старший за мене і в стільки ж разів кращий.
— Тільки, мабуть, не в очах своєї дочки, друже Слідопите,— вставив Кеп, чий настрій після того, як він знову побачив довкола себе воду, значно поліпшився.— Ті тридцять років, про які ви згадували, навряд чи видадуться дев’ятнадцятирічній дівчині перевагою!
Мейбл уся зашарілася і, відвернувшись, аби уникнути поглядів тих, що сиділи в носовій частині піроги, зустріла захоплений погляд юнака, який стояв у кормі. Дівчині нічого не лишалося, як втопити свої жваві очі у воду. Саме в цю мить легенький вітерець подув широкою вулицею, утвореною деревами, не збриживши навіть її спокійної поверхні, і доніс якийсь монотонний важкий шум.
— Приємна мелодія,— промовив Кеп, нашорошивши вуха, мов той собака, що зачув далекий гавкіт.— Це часом не прибій коло берегів вашого озера?
— Та ні-бо, ні,— відповів Слідопит,— це просто оця річка перекочується через якісь там скелі за півмилі нижче.
— Невже на цій річці є водоспад? — здивовано запитала Мейбл, ще дужче заполум’янівши.
— Лиха година! Добродію Слідопите, чи ти, добродію Прісна Водо,— (так починав величати Джаспера Кеп, щиро переймаючи прикордонні звичаї),— чи не краще, бува, звернути вбік, ближче до берега? Перед цими водоспадами, звичайно, бувають пороги, і там не встигнеш угору глянути, як тебе вже потягло в чорториї Мальстрему[26].
— Довіртеся нам, довіртеся нам, друже Кепе,— заспокоїв його Слідопит.— Ми, щоправда, всього-на-всього прісноводі матроси (а я навіть цим не можу похвалитися), але ми трохи розуміємося на тому, як .проїхати човном через ущелину, пороги а чи водоспад, і тому зробимо все, на що здатні, і провеземо вас через цей водоспад так, щоб не посоромити вашого вишколу.
— Провезете?! — вигукнув Кеп.— Лиха година, чоловіче! Невже ви й справді маєте намір пливти через водоспад у цій луб’яній шкаралупі?!
— Звісно, адже іншого шляху річкою нема — тільки через водоспад, і набагато легше перескочити через нього, ніж витягати все па берег, а потім нести на плечах і човен, і весь його вміст милю з гаком в обхід.
Мейбл повернула своє сполотніле личко до молодика в кормі, тому що саме в цю мить повий подув вітру доніс ревіння водоспаду, яке тепер, коли його природа була зрозуміла, здавалося особливо страшним.
— Ми гадали,— зауважив спокійно Джаспер,— що, висадивши па берег жінок та обох індіян, ми, білі чоловіки, яким вода — рідна стихія, зможемо втрьох безпечно перескочити через водоспад, бо ж нам це не первина.
— І ми розраховували, друже-моряче, спертися на вас,— сказав, підморгуючи Джасперові через плече, Слідопит,— адже ви звиклі бачити бурхання хвиль довкола, а як не буде кому втримувати вантаж, усе вбрання сержантової доньки може пірнути в річку, та й по ньому.
Кеп був спантеличений. Людину, яка взагалі ніколи не чула й не відала про човен та його призначення, так не збентежила б думка пливти через водоспад, як вона збентежила, з усього видно Кепа: надто вже добре він усвідомлював могуття стихії і повну безсилість людини, відданої на поталу її люті. Одначе гонор його збунтувався проти думки, щоб вилізти на берег тоді, коли інші не лише хоробро, але й спокійно пропонували пливти прямо. І все ж, незважаючи на оте почуття і на свою вроджену й набуту стійкість перед небезпекою, він, може, й полишив би свій пост, коли б видіння індіян, що здирають скальпи з людських голів, не заполонили його уяву так сильно, що пірога видалася йому чимось на зразок притулку.
— А як бути з Магнітиком? — запитав Кеп, у чийому сумлінні любов до небоги пробудила ще один докір.— Ми не можемо дозволити Магнітикові висаджуватися на берег, коли поблизу ворожі індіяни.
— Ні... Жоден мінг не насмілиться і близько підійти до водоспаду, бо те місце надто відкрите для їхніх диявольських підступів. Натура є натура, а в індіян вона така, що вони з’являються завжди там, де на них найменше чекають. Можете не боятися їх на битім шляху: індіяни завжди пантрують захопити вас зненацька. Ці підлі мерзотники тільки й думають, як би вас загнати на слизьке тим чи іншим робом. Повертай, Прісна Водо, до того стовбура, що лежить край берега. Там ми висадимо сержантову доньку, і вона зійде на берег, навіть ніг не замочивши.
Джаспер слухняно виконав розпорядження, і за кілька хвилин усі, крім Слідопита й обох моряків, були вже на. березі. Незважаючи на свій моряцький гонор, Кеп з радістю виліз би з піроги також але йому не хотілося так недвозначно виказати свій страх у присутності якогось прісноводого матроса.