Сказати, що Кеп був здивований, значить і половини не висловити того, що він почував у ту мить, бо глибокий страх перед скелями, що його носить у собі більшість моряків, допоміг йому відчути справжнє захоплення відважним вчинком. Проте він не був схильний висловлювати свої почуття, аби не перехвалити прісну воду та річкове судноплавство.
Отож, щойно покінчивши з відкашлюванням, він знову дав волю своєму язикові і почав тим самим зверхнім тоном:
— Що ж, тут нічого не скажеш: фарватер ти добре знаєш, добродію Прісна Водо. А знати добре фарватер у таких місцях — це, зрештою, все. У мене були стернові, які провели б човен по цьому водоспадові теж, аби тільки знали фарватер.
— Друже моряче, фарватер знати ще мало,— сказав йому Слідопит.— Тут ще треба добрих нервів та хисту, щоб точно провести човен і не наткнутися на підводні скелі. У всій нашій окрузі, окрім Прісної Води, нема лоцмана, який би провів човен через Освезький водоспад з такою певністю, хоч, бувало, декому й щастило раз чи два з гріхом пополам якось проскочити через нього, Я й сам не зміг би пройти, хіба що з допомогою провидіння, а Щоб проскочити через пороги без купелі, тут потрібні лише Джасперова рука і Джасперове око. І хоча чотирнадцять ложок, зрештою, не така вже й велика біда, проте хотілося б, щоб їх було тільки десять, особливо зважаючи на ту обставину, що цього разу сержантова донька була глядачкою.
— Одначе це ви- вели пірогу, а не він: ви ж весь час казали йому, як і кудою пливти через поріг.
— «Людська слабкість, друже-моряче: це нам, білошкірим, притаманне. Будь у човні. Змій, ви б ні слова не почули від нього, хай би він там що у своїй голові міркував. Індіянин уміє тримати язика за зубами, не те що ми, білі: ми чомусь завжди вважаємо себе розумнішими за таких, як самі. Я вже досить успішно виліковую себе від цієї слабкості, хоча не так хутко можна викорчувати дерево, якому вже тридцять з гаком.
— Я б не сказав, сер, що це вже такий великий подвиг; слово честі, ніякого подвигу зовсім, якщо бути відвертим. Що ж тут такого: трошки зароситися у водяному пилові — та й усе. Куди страшніше глянути вниз із Лондонського мосту, та й то через нього наважуються щодня проходити сотні людей і навіть най- тендітніші дами. Сам його величність король власною персоною теж якось переїхав через нього!
— Ну, мені не треба в пірозі ні якихось тендітних дам, ні королівських величностей (хай бог дає їм здоров’я!), тому що зайва ширина човна в будь-який бік може хіба швидше вирядити всіх на дно. Бачу, Прісна Водо, нам доведеться ще провезти сержантового свояка через Ніагару, щоб показати йому, на що здатні прикордонні.
— Ну, дідька лисого, добродію Слідопите! Ви, певне, жартуєте, бо хіба можна в якійсь ликовій пірозі перескочити через такий могутній водоспад?
— Добродію Кепе, ви ніколи ще так не помилялися, як зараз. Адже це простіше простого: я скільки разів бачив на власні очі, як через нього перепливали піроги, і якщо ми будемо живі-здорові, сподіваюсь, я вам ще доведу це. Особисто я переконаний, що навіть найбільшого океанського корабля можна провести через Ніагарський водоспад, якщо, зрозуміла річ, він перш добереться до порогів.
Кеп не помітив лукавих поглядів, якими обмінялися Слідопит і Прісна Вода, і, спантеличений, на якийсь час замовк, бо, правду кажучи, він ніколи не підозрював, щоб з Ніагарського водоспаду можна було спуститися, хоча, гарно подумавши, він і сам, як і будь-хто, мабуть, здогадався б, що вся трудність Полягала в неможливості взагалі дістатися-до нього кораблем.
На цей 'час наші мандрівники саме підпливли до того місця, де, замаскована в кущах, стояла Джасперова пірога, і всі розсілися по човнах: Кеп, його небога та Джаспер сіли в один, а Слідопит, Гостра Стріла та його дружина — в другий. Тим часом могіканин пішов берегом, шукаючи слідів ворога з осторогою, притаманною його народові.
Лише коли пірога опинилася на бистрині й, вряди-годи підтримувана Джасперовим веслом, швидко помчала за водою, на сполотнілих щоках Мейбл знову почав пробиватися рум’янець. Переправа через водоспад, що відбувалася на очах дівчини, нагнала на неї такого жаху, що на хвилю їй відібрало мову, проте навіть переляк не в силі був заглушити захоплення тією майстерністю, з якою юнак правував човном. А втім, холоднокровність і впевненість, з якими Прісна Вода здійснив цей безстрашний вчинок, не залишили б байдужою 1 не таку чутливу душу. Він стояв незрушно прямий навіть тоді, коли човен пірнув сторч, і з берега бачили, що саме завдяки його хистові й силі пірога прослизнула повз камінь, який розкидав бризки в пінистому шумовинні, раз по раз то зринаючи і показуючи свій бурий горб, то знову ховаючи його під прозорим простирадлом води, ніби стихією розмірено керував який механізм. Язик не завжди спроможний висловити все те, що бачать очі, а Мейбл таки доволі побачила навіть у ті страшні хвилини, щоб з її пам’яті ніколи не зітерся образ летючої піроги і непорушного стернового. І тепер, перебуваючи під Джасперовим заступництвом та бачачи, як він турбується про неї, Мейбл підсвідомо відчула в собі ту таємничу силу, яка так міцно притягує жінку до чоловіка, і вперше відтоді, як вона вирушила Із форту Стенвікс, їй раптом стало легко й безпечно в цім човнику з крихкої кори. Оскільки, як на те, другий човен плив поруч і Слідопит був на очах у дівчини, то розмову переважно підтримував останній, а Джаспер відгукувався досить рідко, хіба що коли до нього зверталися. Осторога, з якою він кермував пірогою, викликала б, мабуть, подив у кожного, хто знав його 8авжди недбалу й упевнену манеру.