— Voila, l`affaire fini mais[147] — Потім, знизавши плечима, додав: — Ce n`est qu`un scelerat de moins[148].
Вбивство скоїлося так зненацька, що ніхто й не ворухнувся, щоб йому запобігти, і коли Гостра Стріла, дико заволавши, кинувся в кущі, всі білі були ще настільки приголомшені, що жоден з них навіть не погнався за ним. Тільки Чингачгук не розгубився: заледве кущі зійшлися за тускаророю, як у їх пірнув делавар, кинувшись з ножем у руці навздогін утікачеві.
Джаспер Вестерн, який вільно володів французькою мовою і якого з самого початку вразили слова й жести Сангліє, звернувся до нього англійською мовою:
— Скажіть, мсьє, чесно: я — зрадник?
— Le voila[149]. — холодно відповів француз,— се наш шпигун... наш агент, наш приятель... ma foi... c`etait un grand scelerat... voici[150].
З цими словами Сангліє нагнувся над трупом квартирмейстера, засунув йому руку в кишеню і витяг звідти гаманець. Він при всіх витрусив з нього подвійні луїдори[151], що покотилися під ноги солдатам, які не полінувалися хутко попідбирати їх. Жбурнувши з презирством порожній гаманець, цей шукач пригод вернувся знову до свого сніданку, в приготування якого він уклав стільки душі, і, переконавшись, що суп удався досить смачний, заходився сьорбати його з такою байдужістю і з таким спокоєм, яким позаздрив би, мабуть, і найстоїчніший індіянський воїн.
РОЗДІЛ XXVII
Одна лиш правда буде вічно жити,
І лиш чесноту буде світ любити.
Каупер. «Третя загадка»
Читача варто втаємничити ще в деякі події, що відбулися після наглої смерті М’юра. Так, доки солдати віднесли, обережно поклали й накрили шинелею квартирмейстера, до багаття мовчки повернувся на своє місце Чингачгук, у якого за поясом і Сангліє, і Слідопит помітили свіжий закривавлений скальп. Обидва й без розпитувань умить здогадалися, з чиєї голови він його здер, проте хоч Сангліє і зрозумів, що Гостра Стріла забитий, він, однак, в ніякий спосіб не виказав ні зацікавлення, ні переживань за долю свого спільника. Він спокійно продовжував їсти свій суп, буцімто нічого не скоїлося. В цих гордощах та в удаваній байдужості явно відчувалося наслідування індіян, хоча більше, одначе, було від практики, від звичайного самовладання й витримки. Слідопит же зберігав цілковитий спокій лише зовні, а в душі був зовсім інший. Він недолюблював М’юра, улесливо-солоденька чемність якого була чужа всій щирій натурі Слідопита. Вражений наглою насильницькою смертю, незважаючи на те, що подібні речі він уже звик постійно бачити на війні, провідник ще дужче був приголомшений викритим зрадництвом М’юра. Бажаючи детальніше вивідати все про цю зраду, Слідопит, щойно небіжчика віднесли з очей, заходився розпитувати Сангліє про всі подробиці. Не бачачи тепер якихось особливих підстав приховувати їх, коли сам шпигун лежав мертвий, капітан просто за сніданком навів низку незаперечних доказів, які послужать з’ясуванню й деяких, другорядних епізодів цієї повісті.
М’юр, виявляється, запропонував свої послуги ворогові одразу ж після того, як п’ятдесят п’ятий полк прибув на кордон. При цьому поручник особливо хвалився тим, що він, мовляв, є довірена особа й приятель Ланді, завдяки чому він може добувати й передавати французам найсвіжіші й найточніші відомості. Французи радо прийняли цю його пропозицію, і капітан Сангліє кілька разів таємно зустрічався з М’юром неподалік від форту, а одного разу таємно навіть провів ніч в Освего. Гостра Стріла виконував роль посередника при передачі відомостей, а анонімного листа майорові Данкену склав сам М’юр; потім його переправлено до Фронтенака, там переписано іншою рукою й повернено в Освего з тим самим тускаророю. При поверненні з цього завдання Гостру Стрілу й перехопив на озері «Вітрогон». Навряд чи є потреба говорити, що звинуваченням і стратою Джаспера малося на меті приховати квартирмейстерову зраду і що місцезнаходження острова теж виказав ворогові М’юр. За особливу винагороду — луїдори, що були витрушені з його гаманця,— М’юр погодився супроводжувати експедицію, очолену сержантом Дангемом, щоб подати у найсприятливіший момент сигнал для нападу па острів. Бувши ласий до жінок, він таки одружився б із Мейбл чи з будь-якою іншою жінкою, котра погодилася б за нього піти; одначе його захоплення сержантовою дочкою було, мовляв, більш показне, ніж справжнє,— лише щоб мати привід для участі в експедиції (адже інших підстав для цього він не міг мати), до того ж у такій ролі, в якій він не ніс би ніякої відповідальності за її провал. Капітанові Сангліє багато що було відомо до дрібниць, особливо з того, що стосувалося поручникових залицянь до Мейбл, і він, частенько-таки саркастично сміючись, викладав усе в подробицях перед присутніми, викриваючи різні винахідливі хитрощі злощасного квартирмейстера.