Вони зробили найглибше враження на слухачів, бо слід зазначити, що, незважаючи на згубний вплив несмаку, якого ці люди протягом довгого часу зазнавали, справжня велич і краса завжди такі невід’ємні від природи, що взагалі знаходять відгук у кожному серці.
Та коли слова нашої героїні торкнулися становища вмираючого, вони стали справді найпереконливішими, адже й сама вона в ту мить була дійсно найщирішою і найприроднішою. Краса її мови залишилася тією самою, тільки вона була ще дужче підкріплена силою любові, а слова її були підігріті святим запалом, що величчю своєю наближався до істинного красномовства. Ми могли б дозволити собі навести окремі її вирази, але сумніваємося, чи. доречно піддавати такі священні теми якомусь надто вже звичному аналізові, тому й утримуємося.
Вплив цієї незвичайної, проте урочої картини був різний на різних присутніх тут осіб. Сам Дангем невдовзі цілком загубив зміст молитви і навіть відчув полегшення, як-то буває, слід гадати, з людиною, котра, спіткаючись край прірви під неймовірним тягарем, якого вже не здужає більше нести, раптом відчує, як чиясь рука знімає з неї цей тягар, аби перекласти на плечі комусь іншому, більш здатному тримати його. Тим часом Кепа ця молитва вразила й викликала в ньому почуття шаноби, які, однак, швидко й безслідно пройшли. Спочатку, правда, він був дещо здивований ними і навіть засумнівався, чи вони взагалі личать такому мужньому й відважному воїнові, як він. Але, бувши досить податливий правді, покорі та вірі, він цього разу утримався й не виступив за своїм звичаєм із грубими запереченнями. Джаспер стояв на колінах напроти Мейбл і, закривши обличчя руками, повторював за нею слова з такою серйозністю, ніби хотів їй допомогти, хоча важко було сказати, що він ловив більше — слова молитви чи такий солодкий його серцю голос дівчини.
Вплив на Слідопита був разючий і видимий. Видимий тому, що розвідник стояв, випроставшись (теж напроти Мейбл), і все, що діялося в його душі, можна було прочитати й на його обличчі. Він спирався на свою рушницю, а його жилаві пальці раз по раз з такою силою стискали цівку, що, здавалося, вгрузали в неї. Раз чи двічі, коли Мейбл підносила голос, він зводив очі до стелі. Потім він знову в своїх чуттях повертався до цього прекрасного створіння, що такою палкою, але тихою мольбою виливало свою душу заради свого коханого батька: тепер не з блідим уже, а пломенистим від великого піднесення чолом та блакитними очима, зверненими до денного світла, вона була така прекрасна, мов та мадонна на картині Гвідо Аретіно[161]. В ці хвилини все щире й відкрите Слідопитове чоло аж іскрилося щирою відданістю, і він дивився на нашу героїню такими очима, якими дивиться на своє любе дитя захоплений батько.
Коли Мейбл скінчила молитву й припала обличчям до ковдри, ховаючи в ній свої сльози, сержант Дангем поклав їй на голову свою кволу руку.
— Спасибі тобі, дорога моя дитинко... Спасибі тобі! — більше прошепотів, ніж промовив він.— Це справді втіха... коли б я теж міг молитися з тобою.
— Таточку, ви знаєте слова молитви... Ви ж мене самі їх учили, коли я була ще маленька.
Сержантове обличчя освітилося усмішкою, бо він і справді пригадав, що колись-таки виконав перед дочкою принаймні цю частину свого батьківського обов’язку. Ця думка принесла йому глибоку душевну втіху. Потому він кілька хвилин мовчав, і всі присутні вирішили, що сержант звернувся думками до бога.
— Мейбл... дочко моя,— раптом озвався він знову, немовби дужчим голосом,— Мейбл, я покидаю тебе...— Дух у цю останню мить, здається, зовсім не зважає на тіло.— Я покидаю тебе, кохане дитя моє... Де твоя рука?
— Ось вона, таточку... Ось мої обидві руки. О, беріть їх!
— Слідопите,— додав сержант, шукаючи з другого боку постелі провідникову руку й помилково беручи натомість Джасперову,— візьми її, я залишаю тебе їй за батька... Будь їй тим, ким ти сам захочеш і ким вона тебе забажає... Благословляю вас, благословляю вас обох!
В цю жахну мить ніхто не насмілився вказати сержантові на його помилку, а за якусь хвилину-дві він сконав, тримаючи вкупі руки Мейбл та Джаспера. Наша героїня не підозрювала цього доти, доки в Кепа раптом вирвався вигук, який сповістив про смерть батька. Піднявши голову, вона зустріла на собі Джасперів погляд та відчула в своїй руці гарячу його, руку. Проте в цю мить вона була у владі одного-єдиного почуття й тому, ледь усвідомлюючи, що сталося, відійшла вбік і заллялася гіркими слізьми. Слідопит узяв Прісну Воду за руку, й обидва вийшли з блокгауза.