Отак розмовляючи, Слідопит дав пірозі відійти від кущів, під якими вона тулилася, й спрямував її за течією, а коли вони обігнули закрут річкова кілька хвилин, то вже не стало видно ані каштана, ані диму. На щастя, в кількох ярдах від місця, яке вони саме пропливали, трапилася вузенька заглибина у березі, куди стернові, орудуючи веслами, Гг за- вернули обидві піроги.
Кращого місця для схованки, ніж те, куди вони зайшли, навряд чи взагалі можна було ще де відшукати. Звідусіль його обступала густа шалина кущів, похиле віття яких, переплівшись, над водою, утворювало над їхніми головами суцільне шатро. Закінчувався рукав пологим бережком, що був устелений чистою рінню, і туди зійшли майже всі мандрівники, яких тепер можна було виявити хіба що з другого берега, ставши прямо напроти цієї заглибини. Проте небезпека бути поміченим звідти була невелика, оскільки на тому березі буяли ще густіші нетрі, а за ними простягалися такі мочарі й драговини, пройти якими було дуже важко.
— Схованка ця надійна,— сказав, якнайретельніше обстеживши місцину, Слідопит,— та не завадить її зробити ще надійнішою. Вас, добродію Кепе, буду просити тільки одне: поки ми з тускаророю робитимемо деякі приготування про всяк непередбачений випадок, ви помовчте та загнуздайте свою морську вдачу.
По цих словах Слідопит з індіянином одійшли недалеко в хащі і почали, уникаючи найменшого тріску й шелесту, зрізувати високі пагони вільхи та інших дерев. Ці деревця,— бо інакше їх і не назвеш,— вони принесли й повтикали у мілке дно поперед човнів, за яких десять хвилин між ними й протилежним берегом — головною небезпекою — вже стояла непроглядна заслона. Щоб зробити це нехитре маскування, обом чоловікам потрібно було чимало винахідливості й вправності, хоч усьому цьому багато сприяли ще й такі обставини, як сама форма берега, вузесенька природна заглибина, мілке дно, і те, в який бік хилився до води непрохідний чагарник. Слідопит заходився вибирати кущі з покрученими пагонами, яких неважко нашукати в такому місці; тож зрізані трохи нижче згину так, щоб він ледь торкався води, лозини утворили штучний чагарничок, який не здавався вирослим у річці, що могло б викликати підозру; а той, хто проходив би побіля нього, подумав би, що то кущі так повиганялися понад водою від берега, перш ніж піднятися угору до світла. Словом, схованка була так уміло вибрана і так спритно замаскована, що на ній могло б на якусь мить затриматись у пошуках засідки хіба що винятково підозріливе око.
— Ніколи ще мені не доводилося бувати у надійнішій схованці,— промовив Слідопит, безгучно сміючись після того, як з усіх боків оглянув свій прихисток.— Віття наших нових дерев переплелося з віттям кущів, яке понависало над нашими головами, і навіть художник, що недавно приїздив до нашої залоги, не сказав би, котрі з них тут посадив Всевишній, а котрі — ми. Тс-с-с! Он Прісна Вода йде вбрід, як і годиться розсудливому хлопцю, щоб полишити свої сліди воді. От ми й побачимо, добра наша схованка чи ні.
Джаспер, повернувшись із завдання і не заставши човнів там, де він їх покинув, одразу здогадався, що вони відпливли за перший закрут річки, аби їх не запримітили звідтіля, куди він ходив розкладати багаття. Звичка до остороги незагайно підказала йому, що далі треба йти вбрід, щоб не з’єднати сліди, залишені його супутниками, коли вони виходили па берег, з місцем, де, як він гадав, вони тепер знайшли собі прихисток. На той же випадок, якби канадські індіяни повернули назад і натрапили на відбитки ніг Слідопита і Змія, коли ті виходили з човнів, вони все одно нічого не дібрали б, адже ті відбитки завели б їх до води, а на воді слідів не лишається. Отож юнак і добрів по коліна у воді аж до закруту річки, а тепер в усіх на очах навпомацки брьохав попід берегом, винишпорюючи схованку.
Досить було тим, що причаїлися в хащах, тільки припасти очима до віття, що звідусіль оточувало їх, як крізь просвітки в листі вони могли побачити все, що відбувалося на річці, тим часом як той, хто перебував навіть дуже близько від їхнього сховку, був позбавлений такої переваги. А якби навіть чий погляд випадково й потрапив у невеликий просвіток, то берег і затінок все одно перешкодили б йому виявити достатньо чіткі обриси, щоб у них розпізнати людські постаті. От і тепер тим, що спостерігали зі схованки за хлопцем,— а вони сиділи в пірогах,— було видно, що Джаспер збився з пантелику і ніяк не може збагнути, де засекретив себе Слідопит. Забрівши вже далеченько за закрут, звідки зовсім не стало видно багаття, що він розіклав, юнак безпорадно зупинився і став пильно й з великою увагою обнишпорювати поглядом берег. Час від часу він проходив кроків вісім— десять далі, знову зупинявся і знову оглядав усе довкола. А що тут було набагато мілкіше, ніж звичайно, Джаспер, аби легше йти, ступив убік і підійшов так близько до штучного насадження, що міг би торкнути його рукою. І все ж він так нічого й не помітив і вже майже минув схованку, коли Слідопит, трохи розсунувши віття, ледь чутно гукнув його.