Выбрать главу

— О, Слідопите! — вигукнула Мейбл, кидаючись провідникові в обійми й обсипаючи його поцілунками з такою вільністю і з таким запалом, яких вона щонайменшою мірою не виказувала в Джасперових обіймах.— Будьте благословенні, дорогий і любий наш Слідопите! Ви ж завітаєте ще колись до нас? Ми побачимося ще з вами? А коли постарієте, ви ж прийдете в наш дім? Тоді ви дозволите мені бути вашою дочкою?..

— Так, саме так,— відповідав провідник, якому перехопило дух від хвилювання,— я намагатимуся тепер думати про вас лише так. Ви таки більше личите мені в дочки, ніж у дружини, це правда... Прощавай, Джаспере! А тепер ходімо до піроги,— вам пора уже бути на борту.

Зосереджений і спокійний проводив їх Слідопит до берега. Коли вони підійшли до піроги, він знову взяв Мейбл за пальчики і, тримаючи їх у своїх простягнутих руках, довго з сумом дивився їй в обличчя, аж доки на очі набігли непрошені сльози й струмочками полилися по обвітрених щоках.

— Благословіть мене, Слідопите,— попрохала Мейбл, сумирно стаючи перед ним на коліна.— О, хоч благословіть мене, доки ми ще не розлучилися назавжди.

Цей неосвічений, але шляхетний син природи виконав її прохання, а коли посадив дівчину в пірогу, він, здавалося, відірвав себе від неї з такою силою, з якою рвуть цупку нитку. Та перш ніж піти, він узяв Джасперову руку, відвів хлопця вбік і звернувся до нього з такими словами:

— У тебе добре серце й лагідна вдача, Джаспере, проте ми обидва з тобою грубі й дикі у порівнянні з цією любою ясочкою. Шануй її і ніколи не виказуй перед її ніжною натурою своєї грубої чоловічої суворості. З часом ти навчишся її розуміти, і той, хто правує озером та лісом, з усмішкою дивлячись на доброчестя й хмурніючи від кожної вади, оберігатиме ваше щастя і взаємну любов.

Слідопит, подав знак відчалювати, а сам стояв, зіпершись на свою рушницю, і не зводив з них очей, доки вони підпливали до борту «Вітрогона». Мейбл ридала, немов їй серце краялося навпіл, і не відривала очей від прогалини, де на тлі галяви самотньо стриміла постать Слідопита, аж доки суденце обігнуло мис за яким зовсім не стало видно острова. І коли вона дивилася востаннє, мускуляста постать цієї незвичайної людини стояла непорушно, умов статуя, споруджена в цьому відлюдному місці на спомин про події, свідком яких вона ще так недавно була.

 

РОЗДІЛ XXX

О! Дихнути хоча б повітрям,

Що милій вдихати дано.

Що б не принесло тим вітром.

Життя а чи смерть,— все одно.

Томас Мур. «Лалла Рук»

Слідопит не належав до тих, кому треба було призвичаюватися до відлюддя, та коли «Вітрогона» зовсім не стало видно, його пойняло почуття самотності. Ніколи ще він так не усвідомлював своєї відірваності від світу, як тепер, коли він мало-помалу став уже призвичаюватися до радощів і турбот суспільного життя, а надто після того, коли почав ладнатися до родинного щастя.

І от усе це в одну мить зникло, так немовби ніколи й не було, а він зостався сам, як билина,— без друзів, без жодних надій. Навіть Чингачгук залишив його, щоправда, ненадовго, але ж його не було тут саме цієї миті, котра була мабуть-таки найтяжча в житті нашого героя.

Слідопит стояв, зіпершись на свою рушницю, в тій позі, яка описана в попередньому розділі, ще довго затим, як «Вітрогон» остаточно зник із кола зору. Здавалося, він закляк у цій незрушності, і лише той був спроможний вистояти стільки часу, мов кам’яна статуя, в кого м’язи вже звикли до найсуворіших випробувань. Та ось, нарешті, він зрушив з місця, зітхнувши так тяжко, ніби зітхання це вирвалося в нього десь із самої глибини душі.

Така вже була вдача цієї незвичайної людини, що вона ніколи не втрачала здатності тверезо мислити й діяти, хоч би що у неї коїлося на душі і хоч би чим були заполонені її думи. Так було й цього разу: хоча в нього з голови не виходила Мейбл, її врода й те, що вона віддала перевагу Джасперові, її сльози та її від’їзд, він усе-таки цілком свідомо простував до того місця, від якого не відходила Роса,— могили її чоловіка. Розмова, що відбувалася між ними, велася наріччям тускарор, яким вільно володів Слідопит; а що це наріччя знають лише люди неабиякої вченості, то ми вільно перекажемо їхній діалог нашою мовою, зберігши, по змозі, хід думок кожного співрозмовника, які спосіб вислову.