Про дальші наміри ірокезів могіканин міг здогадуватися тільки з їхніх дій. На його думку, вони розгадали, що багаття було розкладено з метою збити їх з пантелику, бо, наспіх обстеживши все довкола, вони розбилися на дві групи: одні знову зникли в лісі, а чоловік шість чи вісім пішло Джасперовим слідом понад річкою до того місця, де перед цим стояли їхні піроги. Куди вони підуть звідтіль, можна було тільки здогадуватись, бо Змій, збагнувши всю небезпечність становища, хутчій кинувся шукати своїх друзів. Судячи з жестикуляцій ірокезів, він припускав можливість, що вороги підуть за течією. Щоправда; {він не міг це стверджувати з певністю.
Доки Слідопит розповідав усе це своїм супутникам, в серцях обох його білих товаришів взяли гору професійні чуття, і, шукаючи засобів порятунку, кожен з них звернувся до своїх навичок.
— Я пропоную мерщій на човни і гайда звідси! — першим гарячково озвався Джаспер.— Течія тут бистра, і, якщо добряче наляжемо на весла, ці негідники нізащо не доженуть нас.
— А як же бути з цією бідною квіткою, що перша заквітчала тутешні галявини: невже їй судилося зів’янути отут у хащах? — заперечив приятелеві Слідопит поетичною мовою, яку він несвідомо засвоїв, провівши довгі роки свого життя серед делаварів.
— Ми, чоловіки, захистимо її хай навіть ціною власного життя! — вигукнув, густо червоніючи по самі вуха, юнак.— В той час, як ми грудьми стоятимемо проти ворога, Мейбл та дружина Гострої Стріли лежатимуть у пірогах.
— Що й казати, щодо вміння орудувати веслом, то тебе, хлопче, і справді ніхто не перевершить, але клятого мінга ніхто не перевершить у лукавстві; піроги летять по воді швидко, а кулі — ще швидше.
— Обов’язок людей, котрі дали клятву батькові, що виявив їм стільки довір’я,— не щадити свого життя заради...
— Але їхній обов’язок також — не втрачати розсудливості.
— Розсудливість! Розсудливість може' врешті-решт довести людину до боягузтва!
Усі стояли гуртом на вузькій піщаній косі, а Слідопит, стискаючи цівку обома руками на висоті своїх плечей, схилився на рушницю, приклад якої впирався у прибережну рінь. Коли Джаспер кинув ці різкі й незаслужені слова докору, на засмаглому до густого горіхового кольору обличчі провідника не промайнуло й тіні, яка зрадила б його душевний стан. Одначе юнак помітив, що Слідопитові пальці в ту мить, мов лещата, стиснули цівку рушниці. Це було й усе, чим Слідопит виказав своє почуття.
— Ти молодий і гарячий,— відповів Слідопит з такою гідністю, що юнак гостро відчув моральну вищість друга,— проте все моє життя проходило серед подібних небезпек, і хлоп’яцтву не переважити мого досвіду та хисту. Що ж до боягузтва, Джаспере, то я не відповідатиму на гнівне й зопалу кинуте звинувачення гнівними і необдуманими словами, бо певен, що твоя пропозиція слушна, як на твої знання та досвід. Проте послухай поради того, хто мав справу з мінгами ще тоді, коли ти лежав у колисці, і запам’ятай: легше побороти їхнє лукавство розумом, ніж безрозсудністю.
— Прошу вибачити мені, Слідопите,— щиро розкаюючись, промовив Джаспер і схопив свого старшого товариша за руку, якої той не став однімати.— Я щиро й уклінно прошу вибачити мені. Визнаю, що з мого боку було нерозумно й несправедливо так ображати вас — людину, чия мужність у захисті доброї справи несхитна, як скелі на берегах Онтаріо.
Уперше барва Слідопитового лиця згустилася, й урочиста гідність у погляді, якого він прибрав, поступилася непідвладному внутрішньому поривові, розтала у виразі щиросердої простодушності, притаманної його вдачі. На потиск руки свого молодого приятеля він відповів таким само гарячим потиском, ніби між ними ніякої суперечки й не було; і ледь помітний холодок у погляді його примружених очей змінився виразом лагідної добродушності.