Выбрать главу

— Великий Змій — могіканський воїн, і коли він на стежці війни, то бачить лише своїх ворогів, а його пращури били мінгів з тилу, відколи води течуть.

— Я знаю твої таланти, дуже добре знаю, і до того ж ціную їх. Ніхто і ніколи не почує, щоб я засуджував, що червоношкірий вірний своїй вдачі, але обачність потрібна воякові не менше, ніж хоробрість: адже якби ті дияволи-ірокези не були так заклопотані долею своїх товаришів, які попадали у воду, було б тобі непереливки.

— Що це делавар надумав? — вигукнув раптом Джаспер, побачивши, що вождь покинув Слідопита й вернувся знову до річки з явним наміром лізти у воду.— Сподіваюся, він не збожеволів і не попливе назад за якоюсь дрібничкою, котру забув на тім боці?

— Ні, він не з тих... Він не з тих... Він не тільки хоробрий, а й обачний, хоча й повівся ризиковано у цій своїй засідці... Не зважай на це, Джаспере...— промовив Слідопит тієї ж миті, як індіянин поплив,— не зважай на це, хлопче; Чингачгук не білий і не християнин, як ми з тобою, а могіканський вождь; у нього свої звичаї і свої традиції, котрі й кажуть йому, що треба робити; і якщо ти дружиш з людьми, що далеко не такі, як ти, чи й зовсім не, схожі на тебе, краще полиш усе природі і не ставай на заваді намірам своїх товаришів. Королівський солдат п’є та лається, і ти йому хоч що хоч роби, а він буде своє правити; джентльмен кохається у своїх витребеньках, а леді — в капелюшках, і хоч скільки б ти бився, навряд чи що з цим вдієш. Тим часом індіянська натура і звичаї набагато сильніші за все це, і їх, поза всяким сумнівом, створено з доброю метою, хоча мету цю ні ти, ні я не здатні збагнути.

— Що б це все означало? Дивіться, Змій пливе до тіла воїна, що зачепилося за камінь. Задля чого це він так ризикує своїм життям?

— Задля честі, слави й визнання. Адже задля цього знатні джентльмени кидають за морем свої затишні домівки, де, як вони мені кажуть, є все, чого тільки душа забажає, і селяться на розораній ділянці серед дикої пущі, щоб полювати дичину та воювати французів.

— Розумію... Ваш друг поплив, щоб добути скальп!

— Це його винагорода, і хай він потішиться нею.— Ми — білі і по нівечимо забитих ворогів, а в очах червоношкірих цей вчинок додає людині честі. Хай тебе не дивує, Прісна Водо, але я чув і від білих, від людей великих і знаменитих теж досить дивні судження про честь. Так, і від них.

— Дикун лишається дикуном, Слідопите, хоч з ким би він знався...

— Нам добре говорити так, хлопче, але, як я вже сказав, у білих теж бувають дивні погляди па честь, суперечні не лише здоровому глуздові, але й божій волі. Я, хлопче, не раз міркував над цим, блукаючи в тихих лісах, і дійшов до висновку, що всі таланти даровані людям, зрештою, для якоїсь розумної мети. Коли б індіян не треба було на світі, їх і не було б створено; я навіть переконаний, що якби пізнати сутність речей до кінця, то виявилося б, що навіть племена мінгів створені для якихось розумних і добрих цілей, хоча, повинен сказати відверто, висловити це — понад мої здібності.

— Заради скальпа Змій ризикує власним життям. Через нього ми можемо втратити все, що здобули.

— Змій про це іншої думки, Джаспере. Для нього більше честі здерти отой єдиний скальп, ніж завалити поле бою трупом ворогів із цілими чубами. Ось у нашому шістдесятому один молодий капітан пожертвував своїм життям в останній сутичці тільки заради того, щоб відбити у французів трифунтову гармату: він вважав, що то справа честі. Адже пригадую одного зовсім юного прапорщика, який, підпливаючи кров’ю, сховав під себе полкового прапора і так і сконав, уявляючи, напевне, що засинає на чомусь м’якшому за буйволячі шкіри.

— Авжеж, авжеж, можна зрозуміти, яка то честь врятувати прапор.

— А для Чингачгука то є його прапор; він збереже його, щоб показувати і дітям своїх дітей...— Тут Слідопит обірвав свою мову і, сумно похитавши головою, задумано додав:— Ах, боже мій! Жодного пагінця не лишилося на прадавньому дереві могікан. У вождя нема ні діток, які б захоплювалися його трофеями, ні племені, яке б шанувало його подвиги; він зостався один, мов билина в полі, але, попри все, залишився до кінця вірний своїм звичаям! Погодься, Джаспере, в цьому є щось благородне, щось гідне поваги; авжеж, у цьому є справжня доблесть.

Цієї миті у стані ірокезів зчинився страшний шум і гам, гримнули безладні постріли їхніх рушниць. Вороги так гарячкували, намагаючись будь-що не допустити Змія до його жертви, що з десяток їх як стій кинулися у воду, а деякі навіть зайшли на добру сотню футів аж у пінистий потік, буцімто й справді надумали серйозну вилазку. Проте Чингачгук, не те що не поранений, а навіть не збентежений, докінчував свою справу зі спритністю, яка свідчила про давню звичку. Та ось, розмахуючи трофеєм, він вигукнув свій бойовий клич з найжахливішими відтінками голосу, і з хвилину під низьким склепінням лісу га понад річкою перекочувалася така луна, що Мейбл у непоборному страхові втягнула голову в плечі, а її дядечко на мить і справді подумав про втечу.