— Серцем ти завжди відважний, хлопче, скільки я тебе пам’ятаю, та й око, гадаю, теж досить пильне, як на людину, що так багато прожила під променями яскравого сонця і так мало — в лісах. Як жаль, що на Онтаріо ’не ростуть дерева: на такій рівнині було б де відпочити серцю мисливця. Що ж до вашої пропозиції, друзі, то тут є чимало своїх «за» і «проти». Бо воно й справді, як то кажуть, на воді не лишається сліду...
— А що ви скажете про кільватер[36]? — перебив його педантичний упертюх Кеп.
— Що, що?
— Кажіть далі,— втрутився Джаспер.— Добродієві Кепу здалося, що він в океані. Вода не лишає слідів.
— Таки не залишає, Прісна Водо, принаймні тут, у нас, хоч я не можу стверджувати напевне, що буває на морі. А втім, пірога прудка і легка, коли вона йде за водою, і ніжній сержантовій доньці буде приємно пливти — це з одного боку. Але з другого, окрім хмар над головою, у нас іншої схованки на річці не буде, та й пороги не так легко і не кожен відважиться пройти навіть завидна, а до залоги по воді буде добрих шість миль. Крім того, нічної пори у лісі не так-то й легко відшукати сліди. Отож, Джаспере, я просто не знаю, до чого нам схилитися.
— Якби ми із Змієм могли попливти і притягти сюди ще й ту пірогу,— сказав молодий матрос,— отоді вже, я б сказав, на воді було б найбезпечніше.
— Ай справді, якби це зробити! Хоча, я вам скажу, це не так уже й важко, коли трохи стемніє. Так, так: якщо зважити на сержантову доньку, то, мабуть, це буде найкраще. Хоча якби її не було серед нас, ми залюбки показали б свою відвагу й погралися в піжмурки з отими недолюдками, що на тім боці. Ну то як, Джаспере,— звернувся провідник, якому зовсім не було властиве марнославство,— спробуєш добути пірогу?
— Зроблю все, що може захистити Мейбл, Слідопите!
— Хвалю за благородні почуття і вірю, що вони йдуть від щирого серця. Змій он уже роздягся майже догола, й він підможе тобі. Якщо ви заберете човен, це позбавить тих чортяк одного з засобів заподіяти нам лихо.
Досягти згоди у цьому важливому питанні, кожен член загону в міру-своїх можливостей заходився готуватися до здійснення наміченого плану. Густі сутінки швидко упали на ліс, і коли всі приготування були скінчені/ на тім боці вже неможливо було розпізнати жодного предмета. Тепер не можна було гаяти й миті, бо мінги з їхнім лукавством були здатні вигадати які завгодно способи, щоб перебратися через нешироку річку, тож Слідопит рвався хутчій покинути це місце. Коли ж Джаспер з делаваром, озброєні тільки ножами та ще делаваровим томагавком, увійшли у воду, пильнуючи найбільшої обережності, аби не виказати своїх рухів, Слідопит одразу ж вивів Мейбл зі схованки і, наказавши їй іти з Кепом понад берегом за течією до порогів, сам стрибнув у єдину в. їхньому розпорядженні пірогу, щоб і її підігнати туди ж.
Зробити це виявилося неважко. Невдовзі Слідопит уже підплив до берега і, схопившись високо над головою за гілля, щоб пірогу не віднесла стрімка течія, дав змогу Мейбл та її дядькові сісти в човен і зручно вмоститися на їхні звичні місця. Тепер потяглися довгі хвилини чекання та переживань за двох друзів, які відважилися піти по човен.
Варто вказати, що двом сміливцям, перш ніж вийти на місце, звідки можна було брести до скелястого порога, треба було спочатку. подолати дужу й бистру течію на середині річки, Та з цим частковим завданням операції вони впоралися досить хутко, і невдовзі Джаспер та Змій, які пливли пліч-о-пліч, одночасно торкнулися ногами дна. Тепер, узявшись за руки, вони повільно і з крайньою осторогою крок за кроком побрели в тому напрямку, де, як вони передбачали, мала стояти пірога. Але на той час темрява так згустилася, що і їхній зір нічого не міг вдіяти, тож вони змушені були покластися тільки на своєрідний інстинкт, який допомагає лісовикові знаходити стежку в лісі після того, як зайде сонце і не видно жодної зірки на небі, коли людині, не дуже звиклій до блукань лісами, все здається суцільним хаосом. За цих обставин Джаспер цілком поклався на делавара, чий великий досвід давав повне право довіритися йому. Одначе нелегко було брести в таку ніч серед шуму й вирування бурхливої стихії та ще й точно орієнтуватися. Коли вони, за їхніми розрахунками, досягли середини річки, обидва береги- можна було розрізнити тільки по густішій, ніж над головою, темені, поверх якої на тлі хмар ледь помітно вирізнялися химерні контури верховіть дерев. Раз чи двічі ступивши зненацька у глибоку яму, вони відразу ж повертали Б інший бік, добре розуміючи, що пірога могла сісти тільки у наймілкішому місці. Словом, керуючись замість компаса лише подібними міркуваннями, вони пробродили так добру чверть години, яка, однак, видалася Джасперові цілою вічністю, але від предмета своїх пошуків обидва були, здавалося, так само далеко, як і перед цим. І саме в ту мить, як делавар уже подумав був зупинитися, щоб запропонувати своєму товаришеві вернутися на берег, аби звідти згодом зробити ще одну вилазку, він раптом помітив постать людини, що брела попереду на віддалі простягнутої руки. Делавар миттю здогадався: ірокези прийшли сюди з тією самою метою, що й вони, і шепнув на вухо Джасперові: