— Я цього й чекав: за розміром — ставок, а смак води — як у палубній діжці. Чи ж варто було стільки волоктися суходолом у надії, що побачиш щось повноцінне чи корисне? Я наперед знав, що воно так і буде.
— А, власне, чим вам не до вподоби наше озеро, добродію Кепе? Воно ж і велике, і вельми гарне для ока, і вода в ньому досить добра, принаймні ніхто не нарікає тоді, коли нема джерельної.
— І ви називаєте його великим? — знову відповів запитанням Кеп, обводячи люлькою півкола в повітрі.— Я питаю вас: що ви знайшли в ньому великого? Хто ж, як не сам Джаспер, казав, що воно від берега до берега має всього-на-всього якихось двадцять ліг[54]?
— Але ж, дядечку,— втрутилася Мейбл,— берега ніде й близько не видно, окрім того, що ось біля нас.
Як на мене, то воно має точнісінько такий вигляд, як океан.
— Якусь сажавку порівняти з океаном! Ну, Магнітику, не сподівався я, правду кажучи, почути таку нісенітницю від дівчини, яка має в своїй родині справжнього моряка. От скажи, будь ласка, що воно має спільного у будь-чім зі справжнім морем, ну що?
— Ну, хоч би воду, воду й воду, скільки око сягає, на багато й багато миль — нічого більше, крім однієї води.
— А хіба в річках, по яких ти сюди пливла пірогою, не вода, вода й вода, па багато й багато миль і на додачу «скільки око сягає» — не одна вода?
— Це все так, дядечку, але ж у річок є береги, а по берегах — дерева, і береги там вузькі.
— А хіба ми стоїмо з тобою не на березі? Чи, може, скажеш, солдати називають це місце по-іншому, а чи тут нема дерев — тисяч і тисяч дерев обабіч та й хіба ці двадцять ліг, якщо по щирості, така вже велика відстань? А хто коли в дідька чув про береги в океані, якщо, звісна річ, не відносити до берегів і деякі перемілі океану, які лежать під водою?
— Але ж, дядечку, в річок видно другий берег, а на цьому озері ми ж його не бачимо?
— Ти таки своєї, Магнітику! А хіба Амазонка, Оріноко і Ла-Плата[55] — не річки, та чи побачиш ти в них другий берег? Стривайте, Слідопите, я навіть дуже сумніваюся, щоб ця смужка води взагалі була навіть озером: вона мені чомусь здається всього-на-всього річкою. Ви тут, по лісах, бачу, у географії не дуже теє...
— Ну, тут ви вже цілком помиляєтеся, добродію Кепе, бо в це озеро з кожного боку впадає річка, та ще й яка річка: перед вами ж отут — наше старе добре Онтаріо, і хоч жити на воді й не моє покликання, та я переконаний, що мало є озер, кращих за наше.
— А якби ми, дядечку, стояли оце на березі океану в Рокевеї, хіба ми там щось більше побачили б, ніж тут? Там теж берег з одного боку, і такі ж само дерева, як і тут.
— Тобі аби перечити, Магнітику, а дівчині твоїх років слід стернувати якомога далі від такої речі, як упертість. Затям: океан має узбережжя, а не береги, як річка, та ще хіба мілини, яких не видко з суходолу.
А що Мейбл не знайшла чого відповісти на такі хитромудрі докази, то Кеп вів далі, а на його обличчі все виразніше проступало вдоволення звитяжного сперечальника.
— А крім того, ці дерева зовсім не можуть зрівнятися з тамтешніми. На океанському узбережжі повсюди бачиш то ферми, то міста, то багаті маєтки, а в деяких частинах світу й замки, монастирі і маяки — так, так, а особливо—маяки; тут же нічогісінько схожого й близько нема! Ні, ні, добродію Слідопите, я ніколи ще не чув про такий океан, на якому хоч вряди-годи не траплялися б маяки, а тут у вас ніде навіть бакена нема.
— Зате у нас є дещо краще... Зате у нас тут є дещо краще: ліс та шляхетні дерева — справжній храм божий.
— Атож, ваш ліс, може, ще доречний довкола якогось озера, але для якого дива був би тоді взагалі океан, якби всенька земля стояла під одним лісом? Кораблів тоді, мабуть зовсім не треба було б, позаяк деревина сплавлялася б просто плотами, а це, безумовно, означало б кінець торгівлі, а що, даруйте, сталося б із світом без торгівлі?! Я цілком підтримую того філософа, котрий сказав, що людина створена лише для того, щоб торгувати. Одне тільки мене дивує, Магнітику: що ти могла знайти в цій воді схожого на справжню морську воду? Між іншим, добродію Слідопите, у вас тут, певне, кита навіть і в заводі немає?
— Відверто кажучи, я таки про китів тут щось не чував, та й взагалі, треба сказати, я мало яких знаю істот, що живуть у водоймах, окрім хіба риб, котрі водяться у річках і гірських потоках.
— Ні дельфінів, ні навіть касаток, ні якоїсь плюгавої акули нема?
— Не буду стверджувати,— чого не знаю, того не знаю. Я ж кажу, добродію Кепе, мій хист лежить до іншої стихії.
— Ні оселедців, ні альбатросів, ні летючих риб? — не вгамовувався Кеп, пильнуючи за Слідопитовим виразом обличчя, щоб, бува, не перебрати міри.— То, значить, навіть такої істоти, як летюча риба,— і то нема?