— Летюча риба? Шановний добродію Кепе, та невже ви й справді гадаєте, що ми, прості мешканці далекої прикордонної глушини, ніякого поняття не маємо ні про саму природу, ні про те, які істоти вона може створити? Я лише знаю, що є летючі вивірки, а що...
— Вивірки — літають?! Лиха година, добродію Слідопите, за кого ви мене вважаєте,— чи, бува, не за жовторотого юнгу, що вперше вийшов у плавання?
— Я нічого не знаю про ваші плавання, — добродію Кепе, хоч я й припускаю, що їх у вас було чимало, але що стосується живої природи в лісі, то я можу сказати тільки те, що бачив сам, і тому не боюся дивитися людям прямо в вічі.
— А чи не хочете ви, бува, щоб я повірив, ніби ви й справді бачили летючих вивірок?
— Якщо ви, добродію Кепе, вірите у всемогутність бога, то ви повірите і в це, і ще в багато дечого, що є в природі, бо запевняю вас, я кажу чистісіньку правду.
— Проте я вас не збагну, Слідопите,— з докором зауважила Мейбл, кинувши на нього такий лагідний і лукавий погляд, що той негайно пробачив ущипливість її тону,— ви, хто говорить про всемогутність провидіння, здається, сумніваєтеся, що риба може літати.
— Я цього не сказав... зовсім не сказав. І якщо вже добродій Кеп ручається, буцімто вони справді літають, то, хоч яким би неймовірним це здавалося, я теж схильний буду вважати, що це правда. Я гадаю, що обов’язок кожної людини вірити у всемогутність провидіння, хоч як би часом важко це було.
— А чому б моїй рибі не мати так само крил, як і вашій вивірці? — запитав Кеп з логічністю, більшою за ту, на яку був здатний.— Адже те, що риби можуть літати і літають, не тільки відповідає дійсності, але й ніскільки не суперечить здоровому глуздові...
— Ні, саме суперечить, чому й важко повірити в це,— не погодився Слідопит.— Який же в тому глузд — наділяти істоту, що живе у воді, крильми, котрі їй, якщо так розміркувати, зовсім ні до чого.
— І невже ви вважаєте, що ці риби й справді такі віслюки, що почнуть літати під водою, коли їм дано чудові крила?
— Не казатиму, чого не знаю, але щоб риба літала в повітрі, то це здається дивнішим для її природи, ніж коли б вона літала у своїй рідній стихії — у тій, де вона народилася і, так би мовити, всього навчилася.
— Що то значить обмеженість, Магнітику. Ті риби вилітають у повітря лише для того, щоб утекти від своїх ворогів у воді, і в цьому, коли хочете, і сам факт, і пояснення причини, чому вони літають.
— Тоді це, мабуть, таки й правда,— вже спокійно відповів провідник.— А як далеко ті риби літають у повітрі?
— Може, не так далеко, як голуби, але таки на чималу віддаль. Що ж до ваших вивірок, друже Слідопите, то давайте краще не будемо про них більше згадувати: мені здається, що ви просто вигадали їх, аби протиставити яку лісову істоту летючим рибам. Ти ба, а то що там маячить, припнуте на якорі під горбком?
— То Джасперів тендер, дядечку,— жваво відповіла йому Мейбл.— Правда ж, гарне судно? Та й назва його, по-моєму, досить влучна — «Вітрогон».
— Ну, як для озера, то воно, може, ще й нічого, а взагалі — мізерна штука. Тільки чому це він так настовбурчив бушприта[56]? Хто це коли бачив, щоб на тендері так стирчав бушприт?
— А може, це так треба на таких озерах, дядечку?
— Авжеж, напевне... в мене чомусь і з голови випало, що це — озеро: воно так схоже на океан, що...
— Ага, дядечку! Отже, Онтаріо таки й справді нагадує океан?
— Тобто в твоїх очах, Магнітику, та ще в Слідопитових, але зовсім не в моїх. Ти мене посади хоч на самісіньку середину цієї сажавки і навіть найтемнішої із темних ночей, та ще й у найменшому човникові, і то я тобі скажу, що це озеро, а не море. Та й моя «Доротея» (так йменувалося судно, на якому служив Кеп) розібралася б у цьому так само швидко, як і я. Не думаю, що для неї треба було б більше одного-двох добрих розворотів, аби відчути різницю між озером Онтаріо й Атлантичним океаном. Я раз був завів її в одну з великих гаваней Південної Америки, так вона звідти, мов той із набитої паствою церкви під час храму,— просто виштовхатись не могла. І Джаспер плаває на такому суденці? Ні, перш ніж поїду звідси, Магнітику, я мушу обов’язково зробити з хлопцем хоч один рейс на тій шкаралупі — просто так, заради цікавості. Незручно якось буде сказати, що бачив оцю сажавку і поїхав, не покатавшись по ній.
— Ну то для цього у вас незабаром буде чудова нагода,— відказав Слідопит, — бо цими днями сержант має пливти на один з Тисячі Островів знімати сторожову залогу, і я одним вухом чув, ніби він хоче взяти з собою і Мейбл, то ви зможете за компанію й собі попливти з ними.
— Це правда, Магнітику?
— Здається, так,— відповіла Мейбл, ледь-ледь зашарівшись, і ніхто з присутніх цього навіть не помітив.— Але я цього не знаю напевне, бо не мала ще змоги й побалакати з батечком як слід. Та ось, до речі, він і сам іде, то можете самі запитати в нього.