Нінка. Вітько! Дурень! Яким злодієм?
Вітька. Професійним.
Нінка. Вітько! Що ти мелеш? Злодії — це ж… це…
Вітька. То ти просто не в курсі… Злодії… не сявки, звичайно, не шістьорки… «в законі» — це особистоті… Сір Френсіс Дрейк теж, до речі, був піратом… Але до того ж і великим мореплавцем. І на його честь назвали протоку. Досі так і називається — протока Дрейка.
Нінка. Вітько! Ти що — серйозно?.. Дурний! Я твоїй мамі скажу.
Вітька (зневажливо). Ех ти!.. Ну йди! Капай! Всі ви однакові! Правий Батя! Тільки й знаєте — мораль читати. Всі хороші! Чистенькі! Зверху! А всередині — брехня! Ненавиджу!
Нінка. Дурний… я… Я ж по дружбі…
Вітька. Не треба мені ніякої дружби. У мене є друг. Тільки він один мені друг. Справжній! Не на словах, а на ділі. А ви всі тільки вмієте обіцяти, язиком ляпати. А він… Він за мене горло перегризе! Він мені останнє віддасть!.. А ви всі — покидьки! (Вибігає.)
Нінка (розгублено). Вітько!.. Мене ж до тебе прикріпили… Як же це?.. Магеллан…
Світло. Засідання комісії в справах неповнолітніх.
Василь Васильович (до Нінки). Чому ж ти мовчала? Чому ж тоді зразу, розумієш, не… Ех ти!..
Класний керівник. Нічого мені не сказати!.. Ми ж тебе спеціально прикріпили! Спеціально!
Нінка (похиливши голову). Ну… ну як я могла?.. Він же сказав не говорити. Хіба я могла… Це ж… нечесно.
Класний керівник. Нечесно!.. А куди привела твоя «чесність»? Бачиш?
Нінка. Я ж не знала…
Класний керівник. Ну чому?! Чому ви всі вважаєте, що класний керівник ваш ворог?! Хочеш же, щоб було якнайкраще, стараєшся, всю душу їм віддаєш, а вони…
Василь Васильович. Ну що ж… давай, Вікторе, продовжуй… доповідай… розказуй, як було далі…
З правого боку сцени висвітлюється тахта в квартирі Шнобеля. На підлозі біля тахти магнітофон. Біля магнітофона сидить Вітька — слухає пісні Висоцького. На тахті Батя і Шнобель. П’ють вино, курять.
Шнобель (простягає Вітьці склянку). На! Сьорбни «біоміцинчику». Привчайся, Маг.
Батя (одводить руку Шнобеля). Не псуй мені пацана! Встигне ще… отруїтися цієї гидотою.
Шнобель. Ну й панькаєшся ти з ним, Батя! Як з принцом… Бу-га-га!..
Батя. А що!.. Це ти починав у дванадцять років з денатурату… І хто ти зараз? Порхавка. Тебе пальцем тицьни — і ти впадеш. (Штовхає Шнобеля, той перекидається на спину.) А нам здоров’я треба. Правда, Вітьок?
Вітька. Ага.
Батя. Нам, може, півсвіту об’їхати треба. І на Тіксі мотонути, і на Мурман, і в Бухару, до чучмеків, і на Кавказ шішлік пакушіть… а?..
Вітька (усміхається). Ага!
Батя. А для цього, крім піастрів, треба здоровий корпус. А то заберуть прямо з поїзда в лазарет. (Підносить склянку.) Твоє здоров’я, Вітьок! Щоб ніколи не хворів, браточок! (П’є.)
Вітька. Спасибі… Слухай, а… а чого ти весь час у рукавичках?
Батя (зітхає). Руки, Магеллане… М-мерзнуть. Відморозив. На Колимі. В таборі. Але — нічого! Цими руками ще можемо… кому треба…
Шнобель. Точно… Бу-га-га!..
Батя. І в «яблучко» поціляємо за сто метрів… Слухай, Вітьок, а ти з пушки стріляв коли-небудь?
Вітька. З пушки?
Батя. Ну, з… пістолета. Справжнього.
Вітька. Нє-а.
Шнобель. Та він в руках ніколи не держав. Бу-га-га!
Батя. Хочеш? (Опускає руку під тахту, дістає загорнутий у поліетиленовий мішечок пістолет, розгортає, дає Вітьці.) На! Пограйся!
Вітька (бере, з захопленням). Ух ти! Бойовий!
Батя. Аякже, Макарова.
Вітька. Де взяв?
Батя. Де взяв — там уже нема.
Вітька (підносить пістолет до ока, цілиться). Ках-ках!.. Ань-ань!
Батя. Обережно! Заряджений!.. Дай!.. (Бере пістолет, показує.) Оце, Вітьок, обойма… Вставляється… Досилається патрон… Готово… Хочеш стрельнути?
Вітька. Зараз? Отут?.. А можна?..
Батя. Нам з тобою все можна! Зроби магнітофон на повну, щоб сусідів не лякати. І отуди, в стінку… Нічого їй не буде, капітальна. Давай!
Вітька, витягнувши вперед руку і одвернувшись, стріляє
Вітька (після паузи). Ух ти!.. Смикає як!.. Сила!
Батя. Якось поїдемо в ліс, я навчу тебе стріляти. А поки що на сьогодні досить. (Забирає у Вітьки пістолет, акуратно загортає в поліетиленовий мішечок, кладе назад під тахту.)
Шнобель. Стінку мені всю розкурочив… принц… Роби тепер ремонт…
Батя. Нічого, Вітьок, не тушуйся!.. Як треба — зробимо. Ми не дешеві, правда?.. Твоя мати сьогодні в рейсі?
Вітька. Ага.
Батя. Добре. До приїзду, може, сюрприз їй приготуємо. У неї пальта, здається, нема, ти казав?
Вітька. А що?
Батя. Нічого. Треба, щоб було гарне пальто. Маму, Вітьок, треба шанувати, поки жива. Другої мами не буде… Зробимо їй пальто.
Вітька. Як?..
Батя. От підеш сьогодні — побачиш.
Вітька. Куди?
Батя. Діло буде.
Вітька. Яке?
Батя. Сказав — побачиш…
Вітька. Що?! Та я… я… У мене уроків на завтра… багато.
Шнобель. Бу-га-га! Відмінник який!
Вітька. Та нє-а… просто… я… Я просто не зможу сьогодні, мабуть…
Шнобель. Що — злякався. Маг? Бу-га-га!..
Вітька. Та нє-а… Просто… чого сьогодні?.. Чого обов’язково сьогодні?
Батя. Там сигналізація якраз зіпсувалась… Треба, поки не полагодили. Не тушуйся, Вітьок… Я розумію, перший раз якось… незвично… Але тобі нічого не доведеться. Просто постоїш, подивишся… Не тушуйся, браточок, все буде о’кей!..
З лівого боку сцени висвітлюється телефонна будка, в якій Володя набирає номер.
З правого боку сцени висвітлюється столик з телефоном, етажерка, дзеркало в квартирі Руденків. На столику деренчить телефон. Підходить Наталка.
Наталка. Алло.
Володя. Добрий вечір. Це я.
Наталка. Добрий вечір.
Володя. Знаєте, а мені тільки що дірку пробили в талоні. Першу в житті.
Наталка. За що?
Володя. А я став біля таксофона, щоб подзвонити, і не помітив, що там знак: «Зупинка заборонена».