- А що скажеш ти, моя люба?
- О, мiй Понтiю, ти досi не томишся пiдкорювати мене! Я знову тебе несамовито кохаю...
Коли пiзно уночi Веселий Герман нарештi повернувся до свого помешкання, вiн у власному лiжку намацав чуже тiло.
- Чого тобi? - сонним, але знайомим голосом озвалося тiло на його доторки.
- Марфо? Ти тут? Чому?
- А де менi бути?
- Я гадав, ти з ним пiшла...
- Дурненький ти, Германе! Навiщо вiн менi, коли ти не женеш?
Наступного дня в ррусалим важким кроком вступили двi тисячi легiонерiв, яких швидким маршем привiв Луцiй Галл. Грiзно бряжчала зброя. Пiдбитi бронзовими цвяхами пiдбори лунко гупали на брукiвцi, якою вимостив вулицi мiста цар Iрод Великий. Це були загартованi у нескiнченних вiйнах з парфянами вояки П'ятого сiрiйського легiону. Того самого уславленого легiону, якому пiд проводом iмператора Тiта Флавiя випало взяти штурмом i рознести дощенту облудний храм iудаузму. На "святiй горi" не лишилося й каменя на каменi. Кодло гадюче розклювали орли.