Аж ось вони знову здригнулись одночасно в обох, наче обидва зачули внизу якийсь звук з долини, якого не чув ніхто інший.
— Дзвонять, — сказав Петро.
— Це у Єгорія, за п'ятнадцять верст, — пояснив дзвонар. — У них завжди на півгодини раніше від нашої вечерня… А ти чуєш? Я теж чую, — інші не чують…
— Добре тут, — говорив він далі мрійно. — Особливо у свято. Чули ви, як я дзвоню?
В запитанні звучала наївна пиха.
— Приїздіть послухати. Отець Памфілій… Ви не знаєте отця Памфілія? Він для мене нарочито ці два підголоски виписав.
Він відійшов від стіни і любовно погладив рукою два невеликі дзвони, що не встигли ще потемніти, як інші.
— Славні підголоски… Так тобі й співають, так і співають… Особливо під Великдень.
Він взяв у руку мотузи і швидкими рухами пальців примусив затремтіти обидва дзвони мелодійним дробом; дотики язиків були такі легкі і разом такі чіткі, що передзвін чути було всім, але звук напевне не йшов далі від площадки дзвіниці.
— А тут тобі ось цей — бо-ом, бо-ом, бо-ом!..
Тепер його обличчя освітилося дитячою радістю, в якій, однак, було щось жалісне й хворе.
— Дзвони от виписав, — сказав він, зітхаючи, — а кожуха нового не пошиє. Скупий! Простудивсь я на дзвіниці… Восени найгірше… Холодно.
Він зупинився і, прислухавшись, сказав:
— Кривий вас кличе знизу. Ідіть, пора вам.
— Ходім, — перша підвелась Евеліна, що до того часу нерухомо дивилася на дзвонаря, наче заворожена.
Молоді люди рушили до виходу, дзвонар лишився нагорі. Петро, що був ступив слідом за матір'ю, круто зупинився.
— Ідіть, — сказав він їй владно. — Я зараз.
Кроки стихли, тільки Евеліна, пропустивши вперед Ганну Михайлівну, залишилася, притулившись до стіни й затамувавши подих.
Сліпі вважали себе на вишці на самоті. Кілька секунд вони стояли зніяковілі й нерухомі, до чогось прислухаючись.
— Хто тут? — спитав потім дзвонар.
— Я…
— Ти теж сліпий?
— Сліпий. А ти давно осліп? — спитав Петро.
— Родився таким, — відповів дзвонар. — От другий є в нас, Роман, — той семи літ осліп… А ти ніч від дня одрізнити можеш?
— Можу.
— І я можу. Почуваю — світає. Роман не може, а йому все-таки легше.
— Чому легше? — живо спитав Петро.
— Чому? Не знаєш чому? Він світ бачив, свою матку пам'ятає. Зрозумів ти: засне вночі, вона до нього у сні й приходить… Тільки вона стара тепер, а сниться йому все молода… А тобі сниться?
— Ні,— глухо відповів Петро.
— То ж бо ні. Це діло буває, коли хто осліп. А хто вже так родився!..
Петро стояв похмурий і потемнілий, наче на обличчя йому насунулась хмара. Брови дзвонаря теж раптом звелися високо над очима, в яких видно було такий знайомий Евеліні вираз сліпого страждання…
— І то согрішаєш не раз… Господи, создателю, божа матір, пречиста!.. Дайте ви мені хоч у сні один раз світ— радість побачити…
Обличчя його пересмикнулося судорогою, і він сказав з попереднім жовчним виразом:
— Так ні, не дають… Присниться щось, замріє, а встанеш — не пам'ятаєш…
Він раптом спинився й прислухався. Обличчя його зблідло, і якийсь судорожний вираз скривив усі риси.
— Чортенят впустили, — сказав він із злістю в голосі.
Справді, знизу, з вузького проходу, наче шум поводі, линули кроки й вигуки дітей. На одну мить усе стихло, мабуть, юрба вибігла на середню площадку, і галас виливався надвір. Але потім темний прохід загув, як труба, і повз Евеліну, випереджаючи один одного, промчала весела юрба дітей. Біля верхнього східця вони зупинились на мить, але потім один по одному почали шмигати повз сліпого дзвонаря, який із викривленим від злоби обличчям тикав навмання стиснутими кулаками, намагаючись влучити в кого-небудь з тих, що бігли.
У проході виринула раптом з темряви нова особа. Це був, очевидно, Роман. Обличчя його було широке, подзьобане віспою і надзвичайно добродушне. Заплющені повіки ховали ямки очей, на губах грала добродушна усмішка. Пройшовши повз дівчину, що притислася до стіни, він зійшов на площадку. Розмахнута рука його товариша влучила йому збоку в шию.
— Брате! — гукнув він приємним, грудним голосом. — Єгорію, — знову воюєш?
Вони стикнулися й обмацали один одного.
— Нащо бісенят впустив? — спитав Єгорій по-малоруськи, все ще із злістю в голосі.