Скрізь зорі. Так багато зірок, що мені в житті не збагнути, як вони всі поміщаються на небі, котре досі було чорним. Зорі і…
…більш нічого.
«А на що ти очікував? — дорікнув я собі. — На інопланетний корабель, що завис біля правого борту?»
Що ж, чом би й ні? За чимось же ми сюди прилетіли. Принаймні решта членів екіпажу. Вони залишалися життєво необхідними для успіху місії, хай би де опинилися. А от моє становище, як я зрозумів, було трохи інакшим. Моя корисність з віддаллю зменшувалася.
А ми опинилися за половину світлового року від дому.
Коли споночіє, можна побачити зорі.
Де ж я був, коли на Землю впали вогні?
Виходив з брами Раю, оплакуючи батька, який досі був живим — принаймні, він сам так вважав.
Відколи Гелен зникла під каптуром, сплинуло майже два місяці. Тобто два місяці за нашим ліком. Для неї міг минути день чи десятиріччя; Віртуальні Всевишні, окрім усього решта, налаштовували й годинники суб’єктивного часу.
Гелен не мала наміру повертатися. Зустрічатися з чоловіком згоджувалася лише на умовах, що прирівнювалися до ляпасу. Але він не нарікав. Навідував її настільки часто, наскільки вона дозволяла: спершу двічі на тиждень, потім — один раз на тиждень. Згодом що два тижні. Їхній шлюб розпадався з експоненційною приреченістю радіоактивного ізотопу, але чоловік досі прагнув уваги Гелен, тож приставав на її умови.
Того дня, коли на Землю упали вогні, ми разом з ним пішли до матері. То була особлива нагода — ми востаннє бачили її у плоті. Два місяці її тіло церемонно лежало разом з п’ятьмастами іншими Вознесенними у палаті, доступне для огляду родичам першого ступеня. Інтерфейс не був реальнішим, ніж завжди; тіло з нами не розмовляло. Однак воно, принаймні, було: плоть залишалася теплою, а простирадла — чистими й випрасуваними. З-під каптура виднілася нижня частина обличчя Гелен, проте її очі та вуха ховалися під шоломом. Ми могли торкатися до неї. Часто батько так і робив. Можливо, якась далека частина її свідомості досі це відчувала.
Але зрештою одного дня хтось таки мусить закрити труну й позбутися решток. Кімнату потрібно приготувати для новоприбулих — тож саме того останнього дня ми прийшли до материного ліжка. Джим знову взяв її за руку. З нею й далі можна буде спілкуватися — у її світі, на її умовах, — проте надвечір її тіло потрапить на склад, надто щільно заповнений, аби приймати відвідувачів з плоті й крові. Нас запевнили, що її тіло лишиться неушкодженим: його годуватимуть та тренуватимуть, стимулюватимуть м’язи електрикою. Якщо з Раєм трапиться якась незбагненна катастрофа, тіло Гелен буде готовим повернутися до активного функціонування. Усе можна відновити, казали нам. І все ж таки: вже так багато людей зійшло у Рай, а навіть найглибші катакомби — не безмежні. Ходили чутки про розчленування, буцімто з часом неважливі частини тіла відсікають згідно з алгоритмом оптимізації простору. Можливо, наступного року Гелен перетвориться на тулуб, а ще за рік від неї зостанеться тільки голова. Можливо, перш ніж ми встигнемо вийти з цієї будівлі, її обітнуть всю, аж до самого мозку, в очікуванні на останній технологічний прорив, що сповістить про пришестя Великого Цифрового Завантаження.
Як я вже казав, це все чутки. Особисто я не знаю нікого, хто б повернувся після Вознесіння, але зрештою, чому їм захотілося б повертатися? Навіть Люцифер облишив небеса, лише коли його звідти турнули.
Можливо, тато знав щось напевно — він був обізнаний більше, ніж інші люди, у питаннях, про які ті ж інші люди не мали жодного уявлення, — от тільки він ніколи не розголошував секретів. І хай би що йому було відомо, але він, вочевидь, вирішив, що правда не змусить Гелен передумати. А для нього цього було досить.
Ми одягли шоломи, які слугували одноденними перепустками для Бездротових, і зустрілися з матір’ю у простій, мало не по-спартанському умебльованій вітальні. Вона не додала в кімнату вікон, що виходили б у її світ, не даючи ані натяку на утопію, яку вибудувала для себе. Вона навіть не скористалася одним із заздалегідь установлених гостьових середовищ, розроблених, щоб мінімізувати дискомфорт відвідувачів. Ми опинилися в безликій бежевій сфері, діаметр якої сягав п’яти метрів. Усередині не було нічого, окрім самої матері.